Лариса Денисенко - 24:33:42

А потiм стала плакати - так нестримно, так раптово. Цього я зовсiм не очiкував, та я був приголомшений! "Та що, блiн, трапилося?", - я не помiтив, як став трусити її за плечi. "Добре. Ти все одно не зрозумiєш, та i навiщо воно тобi?"

Ось в цьому вона була права, менi це було нi до чого. Але, як це я - i не зрозумiю? Я що, на її думку, бовдур? "А ти спробуй пояснити". - "О'кей. Мене запросили на дитячий день народження". Я загальмував. "Що?" - "Я ж казала: не зрозумiєш. От чого ти шокаєш?" - "А ти б зрозумiла, якби побачила дорослу тiтку, яка ридма ридає, тому що її запросили на дитячий день народження? Народи менi якесь путнє пояснення. Хоча б одне", - пiсля цих слiв вона знову почала плакати. "Тобi випити принести?" - "Давай". Вона рукою витерла собi пiд носом. Так само робив i батько. Зараз вони здалися менi такими схожими, що я подумки посмiхнувся. "Для таких речей треба використовувати носовика". - "Ваша правда, панi Вiолетто Вайгель-Вiтовська", - вiдповiла Клята. I я засмiявся. "Чекай. Зараз принесу якесь порядне питво". - "Та вже не збiжу".

"Розповiдай". - "Це - порядне питво?" - "Ну, чесно кажучи, притяг те, що було. Не мав нагоди пересвiдчитися в його порядностi". - "А що це?" - "Ну… це коньяк, його було небагато, тому довелося розвести вiскi". - "Коньяк, розведений вiскi. Дожилася". - "Якщо тебе це втiшить, то я до такого дожився на дев'ять рокiв ранiше". - "Втiшить, еге". - "Розповiдай". Вона добряче ковтнула. Чоловiчий ковток. "Та тут нема про що розповiдати, якщо чесно. Розумiєш, у моїх друзiв та знайомих, у переважної бiльшостi, вже є дiти, досить дорослi". - "Розумiю. Вони твої однолiтки? Ну так тобi ж уже за тридцять. Це нормально". - "Так, нормально. А в мене от немає, ну, так сталося. А зараз з'явився один". - "Хто? А батько про це знає?" - "Знає, звiсно, полохливий ти мiй захисник батькiвських iнтересiв. Бо я говорю про тебе. Себто це вони говорять про тебе.

Тому вони мене з тобою i запросили на день народження. Дитячий. Сьогоднi ввечерi. Вони думали, що це - смiшно. Я навiть посмiялася з ними разом, щоб їх не засмучувати".

"Менi здається, що це не смiшно". Я присiв з нею поруч. "От i менi здається, що це не смiшно". - "Але я б з цього приводу не ридав, як не знаю хто". - "Напевне, це смiшно виглядає, так. Я б сама, якби в мене був iнший настрiй, стан, не звернула б на це уваги. Вiдповiла б, що це - невдалий жарт, та й годi. Але, ти розумiєш… навiть не знаю, чому я все це тобi розповiдаю. Як ти думаєш, чого в мене немає дiтей?" Я про це не думав. Так i сказав. "Звiдки менi про це знати? Може, ти їх не хочеш, не всi люблять дiтей".

"У мене було три викидня. Останнiй - два роки тому, саме в цей день. Насправдi я б не дуже переймалася, тому що мiй чоловiк… в нього були певнi проблеми зi здоров'ям. Але вiн був уже третiй. Це, як вбивство з необережностi, розумiєш? Я ж знала, що менi слiд бути уважнiшою, не ризикувати, не їхати кататися на конях". - "А ти каталася на конях?" - "А я каталася. Я ще тодi думала, а чи не умисно я таке вчинила? I не знайшла вiдповiдi". - "А ти могла б умисно?" Вона, здавалося, мене не чула. "Коли це сталося вперше, я вiдчувала шалену провину, неймовiрну, я не могла вислуховувати нiяких слiв спiвчуття, тому що вважала себе винною в усьому. Зараз я тобi розповiм одну… не дуже приємну дитячу iсторiю, не можу не розповiсти, душу рве, от зараз тiльки ковтну ще цього пi йла…"

"Моя iсторiя доволi банальна, але в цiлому вона може слугувати iлюстрацiєю на тему статевої безграмотностi пiдлiткiв вiсiмдесятих рокiв минулого сторiччя. Можливо, зараз, за умов наявностi доступної вiдповiдної лiтератури, це i втратило свою актуальнiсть. В тi часи, коли в мене розпочався статевий розквiт, мало хто переймався питанням контрацепцiї, навiть про презервативи, якi зараз можна придбати бiля кас будь-якого супермаркету, знання були поверховi та мiзернi.

Менi було чотирнадцять рокiв. I статеве життя я вже вела. Я не знала тодi, що треба вiдслiдковувати свої критичнi днi, нiчого не вiдмiчала на календарику, а якби й вiдмiчала - не знала, для чого i що з цим робити. Та й взагалi я довiряла своєму хлопцю тiльки на тiй пiдставi, що вiн був дорослий та досвiдчений. Я була переконана, що вiн все знає, i сам про все потурбується. Про вiрогiднiсть того, що я можу завагiтнити, я не думала. Я була школяркою i не бачила вагiтних школярок. Знала, що деякi дiвчатка з мого класу теж сплять з хлопцями, але не вагiтнiють. З цього всього я зробила висновок, що школярка, в принципi, завагiтнити не може, бо це - неправильно i такого не буває. Я вважала, що те, що в мене дорослий хлопець, є гарантiєю того, що завагiтнити - це не про мене, вiн не якась мала нетяма.