Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

І от тепер Аомаме завагітніла.

Вона подумала про яйцеклітини. «Одна з чотирьохсот моїх яйцеклітин (приблизно двохсота) запліднилася. Можливо, тієї вересневої ночі, коли бушувала гроза. Я тоді в темній кімнаті вбила одного чоловіка. Кольнула гострим вістрям у шию, під нижньою частиною мозку. Однак той чоловік сильно відрізнявся від тих, яким я раніше вкоротила життя. Він сам погодився, щоб вона його вбила. І навіть хотів смерті. Врешті-решт я дала йому того, чого він бажав. А взамін (не як покарання, а як співчуття) він дав їй те, чого вона хотіла. У темній кімнаті відбулася оборудка. Тієї ночі сталося таємне запліднення. Я це знаю.

Ось цими руками я вкоротила життя одному чоловіку й майже водночас зачала інше життя. Невже й це було частиною цієї угоди?»

Заплющивши очі, Аомаме перестала думати. Коли голова спорожніла, в неї безшумно щось поплило. І мимоволі вона промовила молитву.

Небесний Отче, хай святиться ім'я Твоє, хай прийде царство Твоє. Прости нам усі наші гріхи. Благослови наші скромні діла. Амінь.

Чому в цю хвилину вона вимовила слова молитви? Адже не вірила ні в Царство Небесне, ні в Рай, ні в Небесного Отця. А проте ці слова закарбувалися в її голові. З трьох чи чотирьох років, коли вона ще як слід не розуміла змісту цих слів, мусила їх запам'ятати. Якщо помилялася хоч одним словом, її боляче ляскали лінійкою по руці. Навіть те, чого звичайно не видно, у відповідний час виходить назовні. Як потаємне татуювання.

«Що сказала б мати, якби я повідомила, що завагітніла без статевого акту? Можливо, вважала б це страшним блюзнірством проти віри. Адже йдеться про своєрідне непорочне зачаття, — думала Аомаме, що, звісно, не була незайманою дівчиною. — А може, мати взагалі не звернула б на це уваги. Можливо, пропустила б повз вуха. Бо я, безпутна, давно відірвалася від її світу».

Аомаме спробувала по-іншому над цим поміркувати. Глянути на це явище як на щось загадкове, що не піддається жодному поясненню.

Сприймати вагітність як добро, як щось бажане чи як щось погане й недоречне?

Та хоч скільки вона міркувала, жодного висновку не доходила. «Поки що я не можу прийти до тями від здивування. Збита з пантелику, розгублена. Де в чому навіть роздвоєна. І, природно, не здатна збагнути нового факту», — думала вона й водночас не могла не помітити, що зацікавлено оберігає це маленьке джерело тепла. Аомаме хотілося простежити за тим, що в ній зароджується. Звісно, вона відчувала тривогу й страх. Можливо, воно щось таке, що виходить за межі її уяви. Вороже чужорідне тіло, що пожирає її зсередини. У голові спливало кілька заперечень. А проте загалом гору брала здорова цікавість. І тоді раптом в голові Аомаме спалахнула одна думка. Як несподіваний промінь світла в темряві.

«Можливо, в моєму лоні дитина Тенґо».

Злегка насупившись, Аомаме на хвилину задумалася над такою можливістю. «Чому я мала б запліднитися від Тенґо?»

І до чого ж вона додумалася? «Того бурхливого вечора, коли безперестанку щось ставалося, в цьому світі проявилася якась сила і Тенґо зумів переслати в моє лоно свою сперму. Утворився якийсь особливий канал зв'язку для того, щоб під час вбивства лідера пробитися крізь блискавицю, зливу, темряву до мене. Можливо, тимчасовий. І ми цим каналом уміло скористалися. Мій організм вхопився за таку нагоду й жадібно прийняв Тенґо, щоб запліднитися від нього. Моя двісті перша або двісті друга яйцеклітина успішно підхопила один з кількох мільйонів його сперматозоїдів. Здоровий, розумний і щирий, як він, Тенґо».

Це була зовсім абсурдна думка. Повністю позбавлена логіки. Мабуть, ніхто у світі з нею не погодився б, хоч би як йому пояснювали та хоч би якими словами. «Звичайно, саме моє запліднення таки нелогічне. Але ж зараз 1Q84 рік. І хоч би що сталося в цьому світі, воно не здаватиметься дивним».

«Якби ця дитина справді була від Тенґо…»— подумала Аомаме.

«Того ранку на аварійній площадці столичної швидкісної автостради номер три я не натиснула на гашетку пістолета. Я справді збиралася там вкоротити собі життя й засунула дуло пістолета в рот. Нітрохи не боялася смерті. Бо вмирала заради того, щоб урятувати Тенґо. Але якась сила вплинула на мене і я відмовилася від свого наміру. Якийсь голос дуже здалека назвав моє ім'я. Може, тому, що я завагітніла? Невже щось намагалося сповістити мені про народження цього життя?»

І Аомаме згадала про сон, в якому елегантна жінка середніх літ накинула на неї, голу, пальто. Жінка вийшла із сріблястого автомобіля «Mercedes-Benz coupe» й дала їй легеньке, м'яке жовтувате пальто. «Вона знала, що я завагітніла. І дбайливо захистила мене від людських зухвалих поглядів, холодного вітру та інших неприємностей».