Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Не турбуйся. Ми разом на одному боці, — сказала Аомаме. — Щоб пояснити обставини, чому я знаю, треба витратити багато часу. Але мені відомо, що «Повітряна личинка» створена завдяки твоїй співпраці з Еріко Фукадою. І що якось ти і я потрапили у світ з двома Місяцями. І ще одне: що я вагітна. Можливо, від тебе. Гадаю, що про цю важливу новину тобі треба дізнатися негайно.

— Ти вагітна?

Мабуть, водій прислухався. Але Тенґо не мав коли про це думати.

— Упродовж двадцяти років ми ні разу не зустрічалися віч-на-віч, — сказала Аомаме. — І все-таки я завагітніла від тебе. Тож збираюся народити твою дитину. Звичайно, це не вкладається в ніяку логіку.

Тенґо мовчки чекав продовження її розповіді.

— Ти пам'ятаєш, як на початку вересня здійнялася страшна буря?

— Добре пам'ятаю, — відповів він. — Увесь день стояла чудова погода, а щойно стемніло, раптом загуркотів грім і почалася гроза. Станцію Акасака-Міцуке затопила вода, і на якийсь час підземка зупинилася.

«Карлики бешкетують», — казала тоді Фукаері.

— І того грозового вечора я завагітніла, — сказала Аомаме — Але ні того дня, ні кілька місяців раніше я не мала ні з ким таких стосунків.

Аомаме зачекала, поки Тенґо усвідомить цей факт. А тоді розповідала далі:

— Але це, безперечно, сталося того вечора. І я впевнена, що завагітніла від тебе. Пояснити, як це сталося, не можу. Просто мені це ясно.

У голові Тенґо воскрес спогад про той дивний єдиний статевий акт з Фукаері. Надворі бушувала гроза, а об віконні шибки періщили великі краплі дощу. Як казала Фукаері, тоді бешкетували карлики. Коли він, занімілий, спав горілиць, Фукаері, сівши на нього верхи, вставила у себе його твердий прутень й висмоктала з нього сім'я. Здавалось, вона перебувала в трансі. Очі заплющила, ніби занурившись у глибокі роздуми. Мала великі круглі груди, але волосся в неї на лобку не росло. Все це здавалося нереальним, але таки насправді сталося.

Наступного ранку Фукаері начебто не пригадувала вчорашньої події. Або не показувала, що пригадує. А самому Тенґо та подія здавалася скоріше якоюсь практичною справою, ніж статевим актом. Того грозового вечора Фукаері скористалася занімінням його тіла для того, щоб успішно зібрати його сім'я. Буквально до останньої краплі. Він і досі пам'ятає це дивне відчуття. Тоді Фукаері справляла враження зовсім іншої людини.

— Я пригадую, — сухим голосом сказав Тенґо, — що зі мною сталася подія, яку не можна пояснити ніякою логікою.

Аомаме подивилася йому в очі.

— Тоді я не розумів, що це означає. Та й зараз точно не розумію. Але якщо ти завагітніла того вечора й нічого іншого не пригадуєш, то, безперечно, у тобі моя дитина.

«Можливо, Фукаері була передавальною ланкою. Таку роль їй призначили. Бути каналом, який зв'язував його з Аомаме. Обох фізично поєднував протягом обмеженого часу», — думав Тенґо.

— Згодом я розповім тобі докладно, що тоді сталося, — сказав він. — Та от зараз не знаходжу для цього потрібних слів.

— А ти справді віриш, що в мені твоя дитина?

— Щиро вірю, — відповів Тенґо.

— От і добре, — сказала Аомаме. — Тільки це я хотіла знати. Якщо навіть ти віриш, то решта мене не хвилює. І пояснення не потрібні.

— Ти вагітна? — знову спитав Тенґо.

— Уже чотири місяці.

Аомаме взяла руку Тенґо й приклала її до низу живота під плащем.

Затамувавши подих, він шукав ознак життя цієї істоти. Вона, безсумнівно, була ще маленькою, але Тенґо відчув долонею її тепло.

— То куди ми поїдемо? Ти, я і це маленьке створіння.

— Кудись інде, — відповіла Аомаме. — У світ з одним Місяцем на небі. Туди, де я мала бути від самого народження. Де карлики не мають сили.

— Карлики? — і Тенґо ледь-ледь насупився.

— Ти докладно описав їх у «Повітряній личинці». Який у них вигляд і що вони роблять.

Тенґо кивнув.

— Вони існують у цьому світі. Як ти їх описав, — сказала Аомаме.

Коли Тенґо переробляв «Повітряну личинку», карлики були тільки витвором буйної фантазії сімнадцятирічної дівчини. А може, тільки метафорою чи символом. Однак зараз він не вірив, що вони справді існують в цьому світі й мають реальну силу.

— У цьому світі існують не лише карлики, але також повітряні личинки, мадзи, дооти й два Місяці, — сказала Аомаме.

— А ти знаєш дорогу, якою можна вийти з цього світу?

— Ми вийдемо звідси тією дорогою, якою я сюди зайшла. Іншого виходу я не можу придумати, — відповіла вона, додавши: — Рукопис свого недописаного роману ти взяв із собою?