Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Ще в одному конверті містилися різні документи, що стосувалися роботи батька як збирача абонентної плати «NHK». Щорічні відзнаки його успішної, старанної роботи. Кілька простих похвальних грамот. Фотографія, зроблена спільно з колегами під час екскурсії. Старе посвідчення особи. Записи про пенсію і сплачені внески за страхування на випадок захворювання. Багато незрозумілих подробиць про заробітну плату. Документ про виплату при виході на пенсію… Вона була навдивовижу мізерною, якщо зважати на те, що батько гнув спину на «NHK» понад тридцять років. У порівнянні з блискучими досягненнями Тенґо в початковій школі батькова винагорода, здавалось, дорівнювала нулю. Можливо, з погляду суспільства, батькове життя справді «дорівнювало нулю». Але для Тенґо воно зовсім не було таким. Батько кинув на його душу важку й густу тінь. Разом з ощадною книжкою.

У цьому конверті не було нічого, що свідчило б про батькове життя перед тим, як він дістав роботу в «NHK». Здавалось, наче воно почалося тільки тоді, коли він став збирачем абонентної плати цієї корпорації.

В останньому, маленькому й тонкому, конверті була одна чорно-біла фотографія. І більше нічого. Її, стару, але не вицвілу, ніби просякнуту водою, вкривала бліда плівка. На ній було зображення батьків з дитиною. Батько, мати й немовля. Судячи з вигляду, немовля не мало ще й року. Мати, в японському одягу, ніжно тримала його на руках. За спиною видніли торіі [22] Торіі — брама по дорозі до синтоїстського храму. храму. Одяг підказував, що була зима. А відвідання синтоїстського храму, можливо, свідчило про святкування Нового року. Прижмуривши очі, ніби від яскравого світла, мати всміхалася. У міжбрів'ї батька, одягненого в темнувате, трохи завелике пальто, утворилися дві глибокі поздовжні зморшки. На його обличчі прочитувалося: «Я не можу все це сприймати за щиру правду». Немовля, здавалось, розгубилося перед широтою і холодом світу.

Як не крути, цей молодий батько був батьком Тенґо. З молодими рисами обличчя, але вже навдивовижу зрілий, худий і з запалими очима. Скидався на бідного селянина з далекого села. Дуже впертого й підозріливого. З короткою стрижкою і сутулуватого. Він міг бути його батьком. Якщо так, то немовля, — можливо, сам Тенґо, а жінка, яка його тримає, — його мати. Мати була трохи вища за батька, з гарною поставою. Батько мав понад тридцять п'ять років, мати — двадцять п'ять.

Звісно, цю фотографію Тенґо бачив уперше в житті. Взагалі йому досі ще не доводилося розглядати родинної фотографії. І так само власної, з дитячих років. Батько пояснював, що вони жили бідно й не могли купити фотоапарата, а також не мали нагоди сфотографуватися цілою родиною. Тенґо тоді в цьому сумнівався. І це таки була неправда. Фотографія, зроблена в той час, залишилася. Їхній одяг не був розкішним, але цілком дозволяв показатися перед людьми. Та й, здавалось, не жили вони настільки бідно, що не могли купити фотоапарата. Тенґо сфотографували невдовзі після народження, — мабуть, у 1954–1955 році. Він перевернув фотографію — на ній не було ні дати, ні місця фотографування.

Тенґо пильно розглядав обличчя начебто своєї матері. Зображення було маленьким і, до того ж, розпливчастим. Можливо, з допомогою збільшувальної лупи вдалося б розгледіти його дрібніші риси, але такого інструмента, звісно, він не мав напохваті. А проте зумів приблизно його оцінити. На овальному обличчі виднів маленький ніс і пухлі губи. Матір не була красунею, але своєю миловидністю справляла приємне враження. Принаймні у порівнянні з неотесаним батьковим виглядом здавалася набагато вишуканішою й розумнішою. І це втішило Тенґо. Її волосся було акуратно укладене, а обличчя вражало яскравим виразом. Можливо, перед об'єктивом фотоапарата вона напружилася. Японський одяг на ній начебто приховував форму її тіла.

Судячи із зображення на фотографії, важко було назвати батьків ідеальним подружжям. Видно, вони різнилися віком. Тенґо спробував уявити собі, як вони обоє десь випадково зустрілися, порозумілися між собою й, одружившись, народили одного сина, але це йому не вдавалося. На фотографії він не міг абсолютно нічого прочитати. Можливо їх пов'язала разом як подружжя не сердечна близькість, а якась обставина. А можливо, все склалося по-іншому. Адже людське життя — це лише наслідок ряду безпричинних, а часто й брутальних подій.

Після того Тенґо намагався встановити, чи загадкова жінка з його фантазій (або потоку дитячих спогадів) збігається із зображенням матері на цій фотографії. Але згадав, що зовсім не пам'ятає її обличчя. Та жінка, розстебнувши блузку і вивільнивши груди з-під бюстгальтера, давала ссати їх незнайомому чоловікові. При цьому вона глибоко, ніби задихаючись, зітхала. Тенґо пам'ятав лише це. Якийсь чужий чоловік ссав груди його матері. Хтось забрав те, що мало належати винятково йому, Тенґо. Можливо, для немовляти це була явна загроза. На обличчя матері воно не звернуло уваги.