Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Але я тепер не про нього. Я про смерфів, чи то пак smurf'ів, бо то була їхня епоха. Це такі крихітні фантастичні створіння, дуже схожі на гномів, у гномівських ковпачках та, здається, гетрах. Уся тогочасна Польща присіла на анімаційний серіал, американсько-бельгійський, про цих милих симпатюжок. Усі поляки щотижня дивилися чергову серію. Але якби йшлося тільки про це! Насправді йшлося і про тотальне осмерфлення щоденного побуту — про футболки, шапки, ті ж таки гетри, ілюстровані додатки до популярних часописів, тарілки, чашки, зубні щітки й мильниці. Усюди і на всьому були присутні смерфи. Дивно, що вони так і не пробилися на терени колишнього еСеСеСеРу і досьогодні залишаються невідомим у нас фрагментом світового анімаційного фольклору.

Я ж уперше побачив їх перед брамою Краківської Політехніки на вулиці Варшавській. Вони були з тіла і крові, тобто живі, намацальні, не анімаційні, проте сильно анімовані — кілька десятків дівчат (особливо намацальних) і хлопців у ковпачках і гетрах, з картонними крильцями. Вони заважали. Тобто створювали радісну мультикову метушню, рухливу казкову масу на підступах до головного входу і тим самим блокували підрозділ glin, себто лягавих, що за наказом влади мав увірватися всередину Політехніки і надавати по сраці окупаційному студентському страйкові. Але смерфи їх зупинили. Вони обдаровували сильно спантеличених міліцаїв букетами, м'якими іграшками, цукровою ватою, жувальною гумкою, надувними кондомами — всім найнеобхіднішим, усім, без чого ніяк не уявити собі жорстоких буднів бійця спеціального призначення. Бійцям усе це дуже подобалося. Найгірше велось їхнім командирам: вони все ще поривалися командувати зі своїх тріскучих матюгальників, але на радість публіці в них нічого вже не виходило. Їм відмовляли навіть матюгальники. Як їм було позбирати себе в кулак і досягнути бажаного ступеня люті, коли їхніх воїнів з ніг до голови обсипувано трояндовими пелюстками й метеликами?

Міліція здалася. Вона припинила штурм і не пройшла. Мені здалося, що вона зробила це не без потаємного задоволення. Можливо тому, що була польською міліцією і виховувалася на добрих анімаційних серіалах, а не на жорстоко-садистському «Ну, постривай!».

Так смерфи захистили від плюндрування Краківську Політехніку і повалили в Польщі злий антикарнавальний режим.

Тоді у Кракові мені завжди і всюди страшенно хотілося Пат. Гадаю, що за цим і, головне, над цим пантрувала розлита в усьому навколишньому молодість. Саме вона, її драйв і кайф, є для мене ще однією складовою тієї польськості, про яку я тут увесь час розводжуся. Польська революція була оксамитовою, ніби молода вагіна.

Оксамитова, втім, не означає безкровно-лагідна. Щодня відбувалися зіткнення громадян з режимом. Найчастіше це траплялося в околицях Ринку — близькість університету визначала все. У такі хвилини Ринком та прилеглими до нього Флоріанською, Ґродзькою, Братською чи Шевською починали літати не тільки летючки з відозвами, але й димові шашки, петарди і камені. Барикади виростали за лічені хвилини. Пахло Парижем 68 року, сказав би хтось із тих, які звикли все на світі приміряти лише до Парижа і до 68 року.

Бої, а частіше побоїська відбувалися зі змінним успіхом, і міліцаям часом діставалися до клешень поодинокі найактивніші демонстранти. Вони затримували їх на кілька діб і розкидували по буцегарнях — це, здається, називається адміністративним арештом. Громадяни протиставляли цьому солідарність. Жодна людина не сміла зникнути безвісти. Прізвища потерпілих героїв опору (поламані кінцівки, перебинтовані голови) відразу ж повідомлялися до якихось центрів, там із них складали списки, що їх потім розмножували на ксероксах і поруч з усілякими відозвами вивішували на всіх найлюдніших перехрестях. Значення ксерокса у тих подіях дорівнює значенню смерфів, тобто є вирішальним. Ксерокс є таким же оксамитовим героєм тих днів, що й пам'ятник Адамові Міцкевичу. Саме він, пам'ятник, і став головним інфоцентром опору. Увесь обліплений підпільними брошурами, бойовими листками та карикатурами, Пророк узяв на себе левову частку ідейної боротьби. Можливо, це була і його молодість, надцята, ще одна — у рухливому живому хороводі студентів, ченців, школярів, зв'язкових дівчат і всіляких патланів з мегафонами, в оточенні (як завжди) Вітчизни, Мужності, Поезії й Науки, кожна з яких у ті дні знову набувала особливого змісту, виростаючи з банальної алегорії до універсального символу.