Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Усі вдавали, ніби їм цікаво і трохи гидко це слухати. Я не вдавав. Тобто мені справді було цікаво і зовсім не гидко. До речі: от чому Його, Його і тільки Його я розумів так добре? Що це, ще одне підтвердження моєї гіпотези, ніби розуміння іноземної мови може визначатися не рівнем наших знань, а специфікою співрозмовника? Чи, може, нашою уважністю?

Саме з Його плутаної розповіді я й дізнався дещо про ті далекі дні і ночі: про 26-річну дружину якогось дуже офіційного діяча, яка надто відверто і зблизька фоткала роллінґів на першому концерті в «Ель Мокамбо», після чого вони її від нє фіг дєлать поклеїли, а вона ще й, виявилося, мешкала в тому ж готелі, тож вони потім з нею цілий вік-енд пиячили, курили траву і грали в ґенґ-бенґ у своїх номерах, аж поки не налетіла арсіемпі і не перетрусила номер родини Річардсів. Героїну було знайдено в кількостях, якраз достатніх для пожиттєвого ув'язнення. Кійт і Аніта навіть постали перед судом. Саме тоді Кійт і сформулював одну зі своїх крилатих фраз: «Бути прославленим непогано, але в залі суду це працює загалом проти тебе». Утім, проти нього не спрацювало — м'якосерда Канада відпустила обох, висунувши як обов'язкову умову подальше лікування від залежності.

Однак Він, розповідаючи про це, все одно сильно нарікав на свою ненависну батьківщину і навіть почав, увійшовши в раж і, як кажуть у таких випадках, бризкаючи слиною на всіх присутніх , роздратовано називати її «фашистською». І хтозна, до чого б Він ще договорився, якби поряд з нами не виник наш фестивальний дотепник-колобок і не закликав усіх до автобусів, щоб відвезти на спільну вечерю до чергового ресторану, того разу, здається, марокканського.

Принаймні двоє людей, задіяних у тому дикому готельному вік-енді безпосередньо, залишили про нього докладні і дещо суперечливі свідчення у своїх мемуарах.

По-перше, сама пані Трюдо, Марґарет, або Меґ, як казали їй роллінґи. Уже через рік, у 1978-му, вона видала (27-річна?!) автобіографію «За межею розсудливості» [111] Beyond Reason — Paddington Press, 1978. , в якій стверджує, що її пригоду із зірками ніяк не можна вважати подружньою зрадою аж із двох вагомих причин. Передусім тому, що на той момент вона якраз пішла від свого чоловіка прем'єр-міністра — кількома днями раніше, тож країна ще нічого не знала про це. А також тому, що фізичного зближення між нею і жодним з музикантів так і не сталося. За її словами, вони лише разом пили, грали в кості і пускали по колу a little hash [112] Малий гашиш (англ.). . «Мік і Кійт узагалі відокремилися від нас, бо допрацьовували кілька нових пісень», — додає вона. Наступного ранку вона забралася до Нью-Йорка й ніколи більше нікого з них не бачила. Але медійний розголос викликав таку потужну хвилю, що, як пише пані Трюдо, «відтоді я затаврована як розпусна і безвідповідальна особа».

По-друге, Рон Вуд, молодший гітарист роллінґів. У своїй книжці «Ронні: Автобіографія» [113] Ronnie: The Autobiography — St. Martin's Press, 2007. він пише про власні особливі стосунки з «наймолодшою першою леді світу»: «З моменту нашої зустрічі ми провели разом стільки часу, скільки змогли». А далі: «Ніхто з хлопців не засуджував мене за те, що я роблю, але вони радили мені бути обачнішим. Ми обоє знали — відбувається щось таке, що не матиме майбутнього, але все одно давали одне одному все, що змогли дати за той короткий час». З Ронових описів випливає, що саме він тоді порятував Марґарет від емоційного зриву.

Дивно, але обидві ці книжки я одночасно придбав минулої осені в певного нью-йоркського букініста. Так наче хтось їх мені підкинув. Вони навіть стояли поруч на тій самій полиці. Ні, де там — вони лежали одна на одній: Меґ зверху, Ронні під нею.

Гаразд, не забуваймо про центральну лінію — мою.

Протягом дальших двох або і трьох днів я бачив Його кілька разів. І щоразу Він запитував мене, з якої я країни. При цьому щоразу називав себе — так, ніби щоразу наново знайомився. Але я впевнений, що Він, сучий син, усе пам'ятав і лише накручував якісь додаткові труднощі. Якось я випадково застав Його дуже розлюченим — на рецепції він ( бризкаючи, як завжди, слиною ) нападав на молоденького портьє-корейця з претензією щодо якихось незнайомих типів, що начебто швендяють попід дверима його номера на двадцять першому поверсі і, як він висловився, підслуховують . Так я принагідно дізнався, що Він живе десь поруч зі мною. Крім того, він вимагав у номер «Коран» замість «Біблії».