Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Ох, святий Боже, я прокинувся у власному ліжку, й усе видавалось начебто цілком нормальним, ніби я увесь минулий місяць тільки те й робив. Хіба знав, що треба сходити у вашу квартиру. Там, чи то пак тут, я читав сторінки з вашого щоденника, на який раніше не звертав жодної уваги. Я зауважив, що ви натякаєте на Буллена, і в моїй голові дійсно щось вигулькнуло, але дуже непевно й плутано.

Я проговорив це ім'я кілька разів уголос, і у моєму мозку стався струс, ніби ваші лікарі Бурю та Бюро приклали мені до одного місця металеві магнітні пластини, чи ваш лікар Шарко, припустімо, поводивши мені перед обличчям долонею, увів мене в стан виразного сомнамбулізму.

У мене перед очима з'явилося ніби видіння, в якому священик плював у рота біснуватій.

Зі щоденника за 3 квітня, пізня ніч

Сторінка зі щоденника, яку писав Далла Піккола, несподівано обривається. Можливо, він почув якийсь шум чи як унизу відчинилися двері. Зважте, що це навіть Оповідача спантеличило. Вочевидь, Далла Піккола з'являється лише у тих випадках, коли Симоніні потрібно почути голос совісті, яка дорікає йому забавами чи закликає до правдивості фактів, а щодо решти, то, здається, він радше забув себе самого. Відверто кажучи, якби на цих сторінках не писалася щира правда, можна було б подумати, що це вправний Оповідач створив це чергування амнезійної ейфорії та дисфоричного [161] Дисфорія — форма хворобливо-зниженого настрою, що характеризується похмурістю, дратівливістю, почуттям неприязні до прибічних. повернення пам'яті.

Навесні 1865-го Лаґранж, покликавши Симоніні зустрітися на лавці у Люксембурзькому парку, показав йому зім'яту книжечку в жовтуватій обкладинці, яку, здається, видали у жовтні 1864-го у Брюсселі, не зазначаючи імені автора, надрукувавши на обкладинці лише назву: « Dialogue aux enfers entre Machiavel et Montesquieu ou la politique de Machiavel au XIX esiècle, par un contemporain » [162] «Діалоги у пеклі між Макіавеллі та Монтеск'є, або Політика Макіавеллі у XIX столітті» (фр.). .

— Оце, — сказав Лаґранж, — книжка такого собі Моріса Жолі [163] Моріс Жолі (1829–1879 (чи 1878)) — французький адвокат, публіцист і сатирик, відомий авторством політичного памфлета, який, як підтверджують проведені згодом порівняння, став основою «Протоколів сіонських мудреців». «Протоколи сіонських мудреців» (точна назва — «Протоколи засідань Всесвітнього союзу франкмасонів і сіонських мудреців») — збірка текстів, яку публікатори представляли як документи всесвітньої єврейської змови, складені з доповідей учасників напівтаємного першого Сіоністського конгресу у Базелі 1897 року. На думку багатьох істориків, «Протоколи» були сфабриковані російською таємною поліцією з метою перенести відповідальність за політичні й соціальні проблеми на єврейські громади Росії. . Тепер ми вже знаємо, хто він такий, але поки він завозив до Франції примірники, віддруковані за кордоном, і таємно розповсюджував, нам коштувало чимало зусиль це встановити. Або ж це було радше справою трудомісткою, аніж важкою, оскільки багато контрабандистів, які ввозять політичний матеріал, є нашими агентами. Ви ж знаєте, що єдиний спосіб контролювати підривне таємне товариство, — це стати на його чолі чи принаймні мати у своїй розрахунковій книзі головних його керівників. Не думайте, що ворожі заміри розкриваються завдяки божественному одкровенню. Хтось сказав, може, дещо перебільшуючи, що з десятка членів таємного товариства троє — наші mouchards , даруйте мені на слові, шестеро — йолопи, засліплені вірою, а один — людина небезпечна. Але не відволікаймося. Наразі Жолі сидить за ґратами у в'язниці «Сен-Пелаж», і ми затримаємо його там якнайдовше. Але нас цікавить, звідки він узяв таку інформацію.

— А про що ж книжка?

— Зізнаюся, я її не читав, там більше п'ятиста сторінок — помилкове рішення, бо наклепницьку книжечку мають прочитати за півгодини. Один з наших агентів, такий собі Лакруа, дав мені переказ. Але вам я подарую інший примірник, єдиний, який уцілів. Побачите, як на сторінках цієї книжки передбачається, що Макіавеллі та Монтеск'є розмовляють у царстві мертвих і що Макіавеллі постає теоретиком цинічного бачення влади, підтримуючи обґрунтованість низки заходів, спрямованих на придушення свободи преси та слова, законодавчих зборів та всіх тих речей, які зазвичай пропагують республіканці. І він пише так детально й так співвідносно до наших днів, що навіть найнаївніший читач уторопає, що пасквіль направлений на те, щоб знеславити нашого імператора, приписуючи йому замір нейтралізувати Кабінет, випросити у народу продовжити президентський строк на десять років, перетворити республіку на імперію…