Ирина Вильде - Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

— Як? Як ви кажете? Розпустити гімназію, і нас всіх повикидати? — питається зовсім приголомшена Дарка.

Для Циганюка це не страшне:

— Слухайте! Це в остаточному разі… хочу сказати, що за це нас на шибеницю не поведуть. Але співати таки не будемо! Що ви тепер на це?

— Чи всі… всі згодні на цей бунт?

— В тім то і річ, що не всі… Але це нічого! Вистане, як гурток нас збунтується! Слухайте, а ви? Пристанете до нас?

Що? Чи вона пристає до них? Та ж вона завжди, аж тепер відчуває це, як завжди належала до них! Це ж така близька її крові, її натурі завзятість, що навіть самому королеві не хоче коритися! Але… як це буде? Як це буде, коли виженуть її і Данка з гімназії? Та ж це рівняється перекресленню цілої життєвої кар'єри Данка… А мама, що мама, що батько сказали б на це, коли б її прогнали з гімназії? Це ж була б страшна кривда для тієї доброї, бідної мами… Ні, цього навіть не можна собі уявити! Орест Циганюк і сам знає, що на таку справу не можна зразу рішатися.

— Слухайте, не давайте мені тепер відповіді! Ви тільки подумайте добре над цим, що я говорив!

І вони, хоч ще не розстаються, чогось рівночасно подають один одному руки і стискають їх у німому порозумінні.

— А Мігалаке і Міґуліву не вірте, як псам.

Дарка не встигла вже запитати, кому, властиво, можна вірити, бо Орест затяг своїм лінивим голосом до тих, що напереді:

— Слухайте! Ви чого так біжите? Чекайте на нас! Як там у тебе, Іво, справи, бо я з панною Даркою ніяк не можу дійти до порозуміння! Лідко, в кому ця Дарка любиться до біса?!

Лідка (хоч раз перехитрили її хитрість!) не знає, що вся ця балаканина — це тільки маневр для замилення очей.

— Шкода твоїх заходів, Оресте… Дарка має трохи кращого за тебе хлопця…

заспівав тихенько Орест.

„Боже, як йому хочеться співати, коли може вже за два місяці ми підемо всі попід плоти"… — не може зрозуміти товариша Дарка.

Вона така стривожена, розшматована сумнівами, що тільки одним вухом слухає, як Івонко Рахміструк хоче крейдою по комині писати про те, що Орест цікавиться дівчатами, як Лідка регочеться чогось на цілу вулицю. Вона притомніє аж тоді, як Орест тримає її за руку і питає тільки їм відомою мовою:

— Ну, ваше слово?

— Я дам вам пізніше знати…

— Люди! — підносить крик Лідка, — людоньки! Він же виразно сватається до неї!

— Ходи… ходи, — тягне її силоміць до хати Дарка.

— Дарко, що з тобою? — питається Лідка вже на сходах.

Дарка закриває обличчя долонями:

— Дай мені спокій… дай мені спокій, бо мені голова тріскає від цього всього…

Останні часи зсилають на Дарку переживання, одні сильніші від одних, і вже нема сили опиратися проти них. Серце її, наче червоне кружальце, в яке влучають затруєні стріли.

Вранці паде нова стріла з гостро нап'ятого лука: прочитано вислід конференції. Ще те, що Міґулів подасть до „більшої пильности" з історії, і те, що Мірчук дасть замітку, що учениця „не придержується шкільних правил", можна було передбачити. Навіть те можна було виворожити, що Мігалаке, „зважаючи на дуже добрі висліди письмових вправ", дає „посередньо" Оріховській за „погані" усні відповіді, і те, що Романовська дістала докір за невідповідну поведінку, але ніхто в класі не міг припустити того, що саме Дарки не викаже Мігалаке, застерігаючи собі „карт бланш" на піврічну конференцію.

— Щодо Попович, то пан професор застеріг собі оцінку на пізніше… якось не міг тепер рішитись!

— Що цей румун тут виробляє! — напівголосно обурюється Оріховська.

— Як я це маю розуміти, Лідко, що це значить, що я не класифікована в нього?

Лідка, як завжди, підмальована навесело:

— А тобі що? Двійки не маєш!

Стефа Сидір іншої думки (за весь час сьогоднішнього навчання ще ані разу не підійшла до Дарки):

— Цього не можна сприймати так легко… І нема що рахувати на великодушність Мігалаке!

В цю мить відчула Дарка, як у червоне кружальце вбилася нова стріла.

Стефа не виходить разом з нею, ані не чекає на Дарку на сходах. Не прощається з нею помахом руки. Між приятельками, „найкращими подругами", став профіль хлопчини на рисунковому папері. Всі жалі в Дарчиному серці збираються тепер над одним джерельцем і шукають собі виходу саме в тому місці, де зробила вилом Стефа своєю гордою поставою…

За обідом (можна збожеволіти: щосуботи на обід — борщ і жирне м'ясо з хріном) у Дарчиному простреленому сто разів серці проколюється нова ідея: може б… може б, якось захищати Данка від того неминучого нещастя, яке нависло над їх школою? Його одного. Це ж не погіршить справи, ані не спричиниться до її успіху, як він єдиний на сто… на двісті… на триста не вмішається в цю справу. Та що може знати бідне, знесилене серце? Може, треба і ним жертвувати? Може, потрібні жертви всіх? Поки що мусить Дарка з ним побачитися. Мусить, але…