Ірина Вільде - Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

„Він такий гарний, що хочеться його з'їсти!!!" — і багато окликів.

Дарка теж забуває про свій гнів і відмахує Орисьці головою: „Це правда".

Гарний учитель посміхається до класи, і Дарчине серце, як по дроті, біжить до нього і паде йому під ноги. Тільки Оріховську не може роз'яснити це сонце в класі. Вона рисує похмуро профілі уявлених красунь.

— Чи це Мігалаке?.. — насмілюється тихше від бренькоту крилець мушки запитати Дарка, коли професор записує у журналі.

— Ага, — відбуркує Оріховська, — не має ще навіть закінченого університету. „Їнгач", але добрий шовініст, та й тому дали його до нашої гімназії.

Дарка з цієї відповіді не розуміє аж двох слів, та, про що вона хотіла впевнитись — довідалася. Вірлині очі вчителя відразу помічають два нові обличчя.

Учитель міряє класу від вікна до дверей і вже за другим поворотом зупиняється біля Ориськи:

— Cum te chliama? (Як вас звати?)

Голос у цього гарного румуна привітливий, і питання виходить зовсім по-товариськи.

Орися рожевіє, як досвітнє сонце. Вона щаслива, очі бачать, яка щаслива, що вчитель на неї перший звернув увагу.

„Так повинно бути… адже Ориська найкраща в класі… дурненька, але найкраща…" — упоминає своє серце Дарка, що починає бунтуватись проти цього упривілеєння.

— Stii bine romaneste? (Багато вмієте по-румунськи?) — питає далі довіреним, товариським тоном Мігалаке.

На це питання вміла б з певністю відповісти Ориська, бо „ні", значить по-румунськи „ну", але як же ж може дати Ориська таку відповідь? Вже краще мовчати засоромлено. Та вчитель і без цього „ну" догадується, що приватистка не може багато румунської знати: тому питає по-румунськи без найменшого гніву:

— Але ви схочете навчитись добре, як слід румунської мови? Я розумію, що це вам трошки трудніше прийде, але згодом, сподіваюся, опануєте предмет… і всі „ми" цього року зробимо гарний поступ!

Хто як хто, але Ориська, напевно, зробить поступ. Коли страх минається, то з любові до вчителя.

— Будемо любити предмет румунської мови, Поповіч? — вимовляє зрумунська Дарчине прізвище вчитель.

— Так, — мало що не вирвалося Дарці: таким проникливим, ласкавим голосом запитав Мігалаке.

— Прошу сідати, панни! Маю надію, що житимемо в найкращій згоді з собою. Як ваші товаришки знають про це, крім знання предмету, я вимагаю ще й замилування, любові до нього. Цього року читатимемо найбільших румунських поетів. Речі, яких найбільший варвар не міг би не любити. Найкращим доказом замилування учениці до предмету я вважаю зацікавлення ним поза шкільною програмою.

— Ага, — досить голосно шепотом бренькнула знову Оріховська, — вивчити Емінеску напам'ять!

— Хто з домнішор (панночок) має гарне, чітке письмо? — спитав професор.

— Романовська! Наталка Романовська!

Учитель роздивився по класі, котра учениця збентежилася. Доглянув спаленілу Романовську:

— Домнішора! Прошу до таблиці! Підпишіться, — сказав лагідно, як би просив.

Романовська виписала геометричними, чепурними буквами: „Наталка Романовська".

— Я просив підписатись по-румунськи, — завважив професор.

Романовська стерла губкою написане і написала, як бажав професор.

Учитель нахилився до підпису, а потім пильно подивився на Романовську:

— Чи ви справді так мало знаєте румунської?

Романовська з острахом оглянулась по класі: що знову? Учитель посміхнувся. Догадався, очевидно, що учениця не розуміє натяку. Взяв кінчиками дуже випещених пальців крейду з Наталчиних рук, перекреслив те, що вона написала і, похитуючи головою в Наталчину сторону, написав присадкуватими буквами:

„Наталія Романовскі"

— Це в дусі нашої мови, і прошу так підписуватись у мене. Це відноситься до всіх учениць. Звертаю ученицям увагу, що всякі м'якшення, всякі незгідні з духом румунської мови закінчення на „а" при прізвищах уважатиму за орфографічні помилки і відповідно до них буду класифікувати. Список учениць попрошу приготувати мені домнішору Сидір. Романовська, сідайте на місце.

Наталка Романовська поплелася до лавки. Глянула на свій каліграфічний підпис на чорновику і закрила лице долонями.

Учитель був несправедливий. Наталка Романовська була першою рисівничкою на цілу класу, може, навіть на цілу дівочу гімназію. Видно було, що вчителеві ані в голові обурення класи про цей випадок. Усі знали, що вчитель не має рації ані правди за собою, а проте мусіли прийняти до відома й погодитися з тим, що завжди буде не так, як вимагатиме справедливість, але так, як захоче вчитель Мігалаке.