Ірина Вільде - Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

Пані, як краяла бурячки, так і здивувалася, коли побачила Дарку на порозі своєї кухні за п'ять днів перед першим березня. Але тому, що пані завжди навчала доброї поведінки, тобто безсумнівно сама була „добре вихована", вона миттю перемінила своє здивування в радість:

— Кого я бачу? Кого я бачу? Та ж ми вас десь аж за тиждень чекали, — наборзі обтерла пані мокру руку об фартушок, щоб привітатися з Даркою. Дарка мала обсмалені березневим сонцем помаранчеві щічки і кілька зухвалих, березневих уже, веснянок на насаді носика.

— Я вже не могла витримати. Що мамця, що бабця, що татусь наговорилися мені: побудь, побудь ще… а я не могла! Так уже тягло мене сюди… до школи й подружок… Мамця? Дякую, як звичайно мамця… цілий день працює коло Славочки… вона тепер щось вередує… Бабця каже, що то на новий зубок.

Пані провадить гостю (ніби Дарка тут перший раз!) до її кімнати. Дарка дивується:

— Тут щось наче змінене… щось змінилося за той час, як мене не було… якось так дивно…

— Це вам тільки так здається, панно Дарусю. Що мало б змінитися? От скидайте плащик і ходіть до кухні чаю напитися!

— Дякую… я дуже дякую… я зараз… тепер щойно три чверті на першу… я побіжу ще під гімназію.

— Чекайте… сідайте… Лідка не скаже мені того, про що я хочу знати.

Ніяково й соромно в будний день іти до гімназії без книжок. Так ніяково, що Дарка вже кається, що не послухала пані і не зачекала до завтрашнього дня. На коридорах пусто, і такий тут діловий спокій, що Дарка не зважується кашляти голосніше. Тільки краплини з водотягів цяпають одноманітно. Дарка навшпиньки дістається під свою „IV-у". Прикладає вухо до дверей: Мірчук! Хто ж би інакше розповідав про якусь пригоду на Клокучці латинською мовою. На голос дзвінка Дарка відскакує від дверей: ще чого доброго дістане на привітання по носі клямкою!

Перша вилітає з класи Шнайдер в окулярах. За нею викарабкується із своєю латиною вчитель Мірчук, а за ним уже всі, хто тільки був того дня в школі. Лідка, Стефа, Міці Коляска не випускають собі Дарки з рук.

— Кіндер, вона вигарніла! Слово чести, вигарніла! Веснянками ти не журися! Я дам тобі такий рецепт, що в руку поцілуєш мене за нього! Я тобі кажу! — перекрикує всіх, як звичайно, Міці.

Стефа проводить своїми одуховленими пальцями легенько по Дарчиному обличчі.

— Вже підсніжки цвітуть… Колись виберемося вдвох за ними, добре?

Дарка бере ті пальці в руки, стискує їх таким теплим дотиком, що передає більше, як поцілунок.

— Добре, Стефко!

Дарчині очі шукають за Наталкою Оріховською. Ця стоїть на своєму місці, під піччю, і ледве відсміхається на Дарчин привіт. Тоді Дарка залишає всіх і йде до неї:

— Ти, що чувати між „нашими"?

Оріховська ліниво знизує лівим плечем:

— Нічого цікавого… Зрештою, прийди сьогодні пополудні до мене.

— Що там Підгірська робить? Ще не знайшов для неї татко якого-небудь богослова? — питається хтось на глум.

Лідка бере Дарку попід руку (інколи добре побути трохи далеко від людей!), ніби Дарка до нікого, тільки до неї належить, і так ступінь за ступнем вони зіскакують вниз.

Лідка вмерла б, якби не говорила:

— Що чувати? Ну, говори, розказуй! Що вдома казали на це все? Як мамця прийняла твоє свідоцтво? Правда, що не вбила ані не повісила тебе за нього… Ой, ти… ти боягузова донько! Ну, говори… та ж ми більше як місяць не бачилися!!!

— Лідко, май сумління! Не так зразу все, і то про те — найприкріше!

— Вдома… ти ж знаєш, як дома… кожні батьки хотіли б, щоб їх діти мали матуру. Татко якось більше розуміє від мамці… Мамця… але що я буду про себе говорити? Коло тебе більше нового!

Лідка навіть не догадується, що Дарка хотіла б деякі справи промовчати.

Вона рада, що знову при слові:

— В нас була математична задача, і знаєш… всі, крім Шнайдерівни та Оріховської, виробили її на „недостаточно". Ага, Мігалаке питався, чи „домнішора Поповіч" знає, що має надробити поезії Емінеску. Це ті, що ми брали, як тебе не було.

— Певно, що знаю. Я всі предмети вдома переробляла з татком так, якби до школи ходила з урока на урок…

— Чекай, Дарко, ще одна новина! В нас у школі на всю пару йде праця до „сербаре унірій" [59] „Свято єдности" — свято соборності румунських земель, які століттями перебували під владою інших держав. . Не знаю, щось говорять ніби Стефанович із сьомої візьме соло, хоч… всі є за Ілюківною… як не як…

— Що за „унірій"? Що це таке? — не може зорієнтуватися Дарка.