Ірина Вільде - Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

— Кажу ж вам, Попович, що нічого не станеться. Іду з чоловічої гімназії — бачите — без капелюха, — і ще раз кажу вам: нічого поганого не станеться. Можете мені вірити. Тепер спокійно йдіть до класи, і — я вас не бачив коло крану ані не говорив з вами. Розумієте?

Дарка заслонює долонями обличчя:

— Як я можу така до класи іти… що я їм скажу, як будуть питатися? — її нітрохи не бентежить такий змінений тон учителя. Її серце сприйняло, як подарунок, його довірливий погляд і тепер не дасть себе вже обдурити офіційним голосом.

— Скажете правду товаришкам. Скажете, що маєте двійку з румунської… — так відтінює вчитель слова, що навіть Дарчине немузикальне вухо може доспівати собі решту:

„Тільки про двійку говорити, решту мовчати… мовчати…"

Все ж він не хоче, щоб його Дарка погано розуміла: кладе свою руку на її голову. Потім ця рука посувається ласкаво по Дарчиному обличчі і повертається знов до вчителя.

Дарка всувається в класу з похнюпленою головою та очима на підлозі. Хоч Мірчук в самому розпалі латинської граматики, хоч це година не кого-будь, а самого Мірчука, — та всі очі й голови повернулися на Дарку. Ці очі аж іскряться з цікавости вловити щось з того, що діялося там, у канцелярії. Дарка обганяється головою вліво і вправо: ще трохи терпеливости! Потім вона все розкаже. Під час перерви тільки двері зачиняються за вчителем, як Дарка біжить на підвищення. Класа, як у марші, вриває на одному такті віддих.

— Слухайте! Я маю двійку з румунської й невідповідні обичаї, — вже опановано складає Дарка звіт із свого горя. — Директор хотів, щоб я дуже просила Мігалаке, він казав, щоб я…

— Дарко! — скрикує за її спиною Стефа. Перестрога, щось більше, як перестрога, погроза, жах вихоплюється з її задиханих грудей. Вона не має навіть часу знайти якесь потрібне слово, щоб її спам'ятати. Одним стрибком опиняється коло неї, схоплює її за плечі і термосить Даркою цілою:

— Що ти робиш, ти божевільна!

Дарка заспокоює її усмішкою, мовляв: „Не бійся! Я не скажу більше, як треба".

Щоб не стягнути підозріння, вона відсуває від себе Стефу і говорить далі:

— Він казав, щоб я ще раз переробила матеріял, може, ще раз Мігалаке запитає мене.

— А ти? Ти його перепрошувала? — хоче знати кінець справи Лідка.

Дарка розмахує руками, але ховає їх скромно при собі, бо місце на підвищенні треба відступити Міґуліву — господареві класи. Класа не вибухає радісним гомоном, як звичайно, коли любимий учитель загляне до неї поза службовими годинами. Міґулів сьогодні строгий і недоступний: здається, навіть голос має підміняний, якийсь чужий.

— В нашій школі зайшли деякі події, які треба глибше обговорити. Тому, що всі панове професори будуть два дні зайняті на конференціях, — два дні не буде навчання. Прийдете до школи аж у п'ятницю. Але не розходьтеся по класах, тільки зберіться разом з учнями чоловічої гімназії в гімнастичній аулі. Тепер помолимося!

Стефа шепнула Дарці:

— Не йди разом зі мною. Пополудні буде хтось в тебе.

Після молитви ніхто вже не цікавий на Дарчине оповідання. Навіть Лідка витупцьовує за себе і всіх:

— Додому, додому!

Стефа збігає сходами перша. Після неї сходить Дарка. Вона чекає на Лідку і, як звичайно, йдуть разом додому. Як щодня.

Коло четвертої пополудні прилітає „тітчин" Ґиньо. Краватка перекрутилася в нього глузливо набік, а на долішній губі так і закостеніла від обіду чи підвечірку плямка від жовтка. Його руда чуприна та очі горять. Слухайте! Слухайте всі! Сьогодні в їх гімназії були теж допити. Сякі-такі сини влаштували це так зручно, що не можна було порозумітися ані з тими, що входили, ані з тими, що виходили з директорової кімнати. Ґиньо бігає по кімнаті і плює, де попало (пані навіть нічого не каже тепер йому за це!). Найгірше те, що не знати, хто що говорив! Га! Розуміється! Тепер кожний клянеться, що мовчав, як скеля. „Але як же ж це до холери (збожеволів Ґиньо сьогодні чи що?!), пояснити собі, що за той час, коли в гімназії велося слідство, зроблено трус у мешканні в шістьох учнів? І знаєте що? Навіть не можна догадатися, що в кого забрали". Чи в нього і Ореста був теж трус? Ґиньо хотів заклясти „а бодай же вас", але стримався впору, вдаривши тільки з досади себе по стегнах. Питатися, чи в нього був трус?! В кого ж він мав би бути, як не в нього і Ореста? Він більше вражений таким запитанням, ніж тим, що сталося в гімназії. Чоловіка може „шляк трафити" від такої дурної бесіди! Питатися, чи і в Ореста теж був трус… а нехай же тебе!