Шот Даньюн: Ідеться про розчарування. Усі ці вигадки та реальність постійно перетікають одне в одне. Золото варте копійчаної цукерки. Цукор вартий золота. Макарони сходять за мізки, а дорослі присягаються, що Зубна Фея справді існує. Хоч би й те, що така химерна побрехенька культури, як Санта Клаус, проводить половину щорічних роздрібних розпродажів. Якийсь міфічний товстодупий сраль стоїть біля керма нашої національної економіки. Це понад усяке розчарування.
Того вечора Рент Кейсі, нехай ще зовсім маленький хлопчик, просто хотів, щоб хоч щось було справжнім. Навіть якщо це смердюча кров і тельбухи.
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Усі святкові звичаї є вправами з когнітивного розвитку, новими, більшими випробуваннями для дитини. Попри те, що більшість батьків не помічають цієї функції, вони продовжують практикувати самі вправи.
Рент також бачив, наскільки поруйнування ілюзій визначає те, як дитина застосовує будь-які нові вміння.
У дитини, яка ніколи не прокатилась із Санта Клаусом у санях, може так і не розвинутися здатність фантазувати. Для неї не існує нічого, крім буквального та об’єктивно-відчутного.
Дитина, позбавлена ілюзії раптово, наприклад однолітками або сиблінгами, може схилитися до того, щоб не вірити нічому — ані відчутному, ані уявному. Ніколи не довіряти й не дивуватись.
Але дитина, яка добровільно відмовляється вірити в Санта Клауса, Великоднього Кролика чи Зубну Фею, ця дитина може винести звідти найважливіше знання. Ця дитина може побачити могутність своєї уяви та віри. Вона буде користуватися можливістю конструювати власну реальність. Ця дитина стане сама собі паном. Вона визначатиме природу власного світу. Своє бачення. А вчиняючи так, силою свого прикладу вона визначатиме й реальність інших двох типів — нездатних уявляти і нездатних вірити.
Преп. Кертіс Дін Філдз: Неважливо, наскільки добре вона вкрита воском чи лаком: дерев’яна підлога однаково довго зберігає запах. У фермерському домі дошки з чистого кедра, припасовані «шип у паз», — навіть в останні дні літа можна було унюхати, що там сталось. Спека. Достатньо було одній дитині виблювати свого торта — Дорріс Томмі, мені здається, — і сморід збурив стількох інших, що важко навіть сказати, хто був другим.
Денні Перрі (☼ друг дитинства): Усюди була сама кров та блювотиння, ніби товстий килим укрив усю підлогу. Кров та блювотиння. Насправді саме звідтоді люди почали називати Бастера Кейсі його прізвиськом — Рент. Бо кожен малий перехилявся та робив якийсь такий схожий на це слово звук. Діти зойкали: «Рент!» — і повертали ванільний торт і глазур. Зойкали: «Рент!» — і видавали фонтан пурпурового фруктового пуншу.
Міддлтонці й досі, якщо недужі чи напилися, кажуть: «Здається, зараз буде Рент», коли відчувають, що ось-ось блювонуть.
Боді Карлайл: Перед тим як забратись до міста, Рент віддав мені двадцять чотири молочники по галону [30] Американський галон дорівнює 3,78 л.
кожен, вщерть наповнені людськими зубами. Від зубок малюків і до колишніх дідусевих щелеп, викопаних із чемоданів та коробочок із ностальгійним мотлохом. На мою думку, валізи, які він потяг до мегаполісу, були напхані самим лише золотом.
Рент називав ці молочники «Міддлтонський зубний музей».
Воллес Бойєр (☼ торговець машинами): Якщо перед вами справді успішний торговець машинами, він у першу чергу суне вам до рук свою візитку. Торговець вітається, представляється й простягає вам свою картку, бо дослідження з людської поведінки засвідчили, що дев’яносто дев’ять відсотків клієнтів використовують вашу візитку як виправдання, щоби піти з вашого салону. Більшість покупців, навіть якщо їх нудить від тебе самого і від твоїх машин, однаково почуваються винними за те, що відібрали в тебе час. Якщо клієнт має можливість попросити в тебе візитку, він з легшим серцем може розвернутися й піти. А ти хочеш заарканити якнайбільше покупців, тому даєш йому візитку тієї ж миті, як його бачиш, — і він у пастці.
Фахівці з людської поведінки кажуть, що за перші сорок три секунди, які ти бачиш незнайомця, ти оцінюєш його статки, вік, мізки й вирішуєш, чи будеш ти його поважати. Саме тому розумний торговець машинами носить пристойний костюм. Він не шкребе собі в голові й не нюхає опісля пальці.
Вікопомне дослідження, проведене Університетом штату Каліфорнія в 1967 році та підтверджене потім безліч разів, свідчить, що п’ятдесят п’ять відсотків люського спілкування базується на мові тіла — на тому, як ми стоїмо, як нахиляємось, як дивимось одне одному в очі. Ще тридцять вісім відсотків спілкування проходить за допомогою тону, швидкості та гучності, з якими ми говоримо. Найдивніше те, що тільки сім відсотків нашого повідомлення сприймається безпосередньо крізь наші слова.
Читать дальше