Володимир Дрозд - Катастрофа

— Райвиконком слухає, алло, райвиконком слухає…

Він ледве стримався, щоб не відповісти: «Добрий вечір, Людо», а вона ніби відчуває щось: «Алло, алло…» Натис пальцем на штирик телефону, прагнучи глибокого внутрішнього болю, що мусив якось виправдати його. Навчись бути сильним. Сковорода. Але болю не було. І робилося незатишно. Загатний обійняв голову долонями, силуючи себе до роботи.

Спершу треба глибоко усвідомити, що хочеш писати. Переказати своїми словами зміст новели, сюжетну лінію. В процесі творення вона сама обросте деталями.

Якесь забюрокрачене селище, хоч би районний центр. Придумати назву, звичайно, не Терехівка, бо потім причепляться; неділя — аніякогісінького життя, навіть метушні. Рухи поодиноких перехожих ліниві, повільні, терехівці дрімають, навіть ідучи вулицею, таке враження живої людини в цьому дрімотному царстві, спека, задуха, сонце в імлі, імла гаряча, наче присок, якась адміністративна установа, скоріше редакція, краще не називати, порожні кімнати з густим одвічним запахом паперів, газетних підшивок, тепла гнила вода у карафці, присмак гнилої води, яка стоїть у карафці хтозна-відколи, скляна мухоловка, по стінах якої повзають очамрілі мухи, — настрій, присмак гнилої води і мухоловка, і одинак на цьому тлі, одинак, незрівнянно вищий од загалу, але не пророк, хоч з таких людей і народжуються пророки; та він уже не вірить у жодні ідеї і тому не пророкує царства небесного, він вищий за будь-які ілюзії й не дарує масі солодких снів, він переконаний, що натовп завжди лишиться натовпом, навіть у царстві божому. За Сковородою: нечестива чернь може торкнутися тіла Христового, але почерпнути смислу божого дурна чернь не може; одинак, що самотній завжди, і в будень, і в свято, і в кожну хвилину, та особливо в свято, будень п'янить безглуздою метушнею, так робочий кінь забуває в голоблях про свою долю, думає лише про тягар, який треба невпинно волочити, і про батіг, що посвистує вгорі, в свята ж немає навіть цього оп'яніння посередностей, одинак блукає порожніми кімнатами установи (так безнадійний п'яниця приходить у шинок без копійки в кишені і стоїть біля порога, лише б дихати запахами шинку), відчуття жахливої спраги — духовної і фізичної, спраги, яку нема чим вгамувати в Терехівці, знову присмак гнилої води. Він випльовує воду на долівку і плентається порожніми кімнатами редакції, відчиняючи двері носками черевиків, його темний, глибокий відчай, відчай самотньої людини в пустелі чи в глухому лісі, і раптом…

Дзвінок. Ідіоти, навіть увечері заважають… Гучний, настирливий. Сама телефоністка дзвонить. Міжміська або начальство на телефоні.

— Редакція. Так. Гуляйвітер вечеряє. Загатний. Добрий вечір, Дмитре Семеновичу. Останню сторінку верстають. Ну, для нас це ще не катастрофічно, буває пізніше. Так, поліграфія накульгує. Передова? «Вчасно готувати грунт під озимину». Про кукурудзу в дальший номер заплановано. Ні, я ж відповідаю за свої слова, переді мною план на тиждень. «Королеву полів — у дбайливі руки» і розворот, так, наступний, сьомого, не знаю, редактор нічого не передавав, планує редколегія, зрозуміло, але ж десята година, я розумію, ніхто не писав, я розумію, зробимо все можливе, на добраніч, Дмитре Семеновичу.

Іван поклав трубку, якусь мить сидів нерушно. Хотілося міцно вилаятись. Не мав злості ні на кого особисто, навіть на Гуляйвітра. Ненавидів усю Терехівку. Тепер давай, секретарю, сварися зі складачами, дзвони на пошту, вмовляй друкаря, пиши, верстай — викручуйсь. Усе на секретарські плечі. Вивези. Що ж, він справді вивезе. Ще раз. Не перша критична ситуація. Він уже звик. Навіть приємно іноді. Відчуваєш свою справжню силу й вартість. Хай нарешті переконаються, на кому все тримається. Різко підвівся. Хода молода, пружна, голос різкуватий, таким голосом віддаються команди перед боєм:

— Улю, біжіть по редактора, тривога. Першої не правте, буде переверстка…

І поспішив назустріч складальному цехові, весь напружившись, наче мав стрибати в студену воду.

— Хто першу верстав? Ви, товаришко Скляр? Будемо переверстувати. Дзвонив секретар райкому. Я вже послав по редактора. Приготуйтесь.

Він проказав це спокійно й холодно, перекреслюючи лемент Пріськи, що вже пошпурила на касу верстатку з набором:

— Хай хоч стріляють у мене — пальцем не ворухну.

— Треба зранку, чоловіче, думати, а не опівночі на райком списувати. Всенькими днями в шахи ріжетесь та зуби скалите. Я завтра сама в райком піду…