Ирена Карпа - Фройд би плакав

— Надто схожі на людей.

На свою біду, вона ще й примудрилася наступити одному мавпеняті на кінцівку, коли те в паніці разом із ще кільканадцятьма своїми братами кинулося їй під ноги. Мама цього очманілого верескуна (йой, як воно зарепетувало!) загрозливо підскочила до Марли і з не менш огидним вереском почала скалиш жовтезні зуби. Марла згадала одне з оповіданнячок Лагірі, де «добрі і розумні мавпочки» ледь не забивають патиками хлопчика до смерті, і роззирнулася в пошуках каменюки. На щастя, це зробити за неї — ватага місцевих юнаків жбурнула чимось важким якраз в епіцентр зграї людиноподібних її з вереском повтікали.

— От тобі й свята тварина — здригнулася Марла Мавпи хоч і не були святими, бути дуже хитрими й підступними Вони дуже чітко знали, кого можна боятися, а на кого можна наллю вати з високої бачки Саме так вони й робили, безсоромно крадeчи їжу зі столика доброзичливих французів, а потім просто над ними жерли поцуплене, кидаючи відходи ледь не на голови жертвам пограбування. Ну як тут не замилуватися?

— Бридота яка. — Марта ніяк не мопа заспокоїтися -Червонодупа бридота.

Червонодупа бридота боялася місцевих жителів, що знали їх як облутених. Тоді ж, як мавпа свиснула в мадам апельсину, на терасу кав'ярні зайшов й працівник — тварюку як вітром здуло. Певно, навіть поперхнулася своїм цитрусом.

— I do it mууууу wааааау [46]! — затягнув хтось за спиною голосом іще гидкішим, ніж у Сща Вішеза. Марла обернулася. До неї (Х'ялмар якраз зайшов до туалету на очищення перед храмом) підійшов юнак-непалець, одягнений в топ вид футболки, ЯКУ відважуються носити лише жлоби і власники нев'їбенних біцепсів і тріцепсів — футболку з ОБРІЗАНИМИ РУКАВАМИ. «Це майже так само гидко як спочка на чоловічому ти і» — подумала Марла, але вголос приязно посміхнулася незнайомцеві. Він почав задавати купу своїх стандартних питань:

1) Як тобі тут?

2) Як тобі гам? (а, перед ним: звідки ти?)

3) На скільки nи тут?

4) Як тут розважаєшся?

5) Де твій хлопець?

6) Може, хочете… той-во… ну, в мене дуже кльова вона… ну, в Амстердам навіть возив — всі припухали… ТРАВИ В МЕНР НЕ КУПИТЕ?!!

7) Як це — не купите?…

Відчепитися від таких затятих фанатів своєї справи, як правило, нелегко. Особливо, якщо ви — людина чемна. Але якшо ти хам, все набагато легше.

— Всьо, чувак, да нових встрєчь! — Марла сіпнула Х'ялмара геть від люб'язного катмандянця. — Не доведи, канєшно. Господи… — то вона про нові встрєчі. Штришок так і залишився там стояти зі своєю посмішкою, біцепсами і травою.

Марла з Х'ялмаром нарешті підійшли до храму. Кругом майоріли гірлянди різнобарвних молитовних прапорців. Молитва на кожному. На кожному — образ Будди, мальований згідно зі строгими геометричними канонами. і так — із кожним святим Білі прапорці — за померлих. Але тут переважали кольорові. П'ять кольорів — синій, зелений, червоний, жовтий, білий. П'ять елементів — вода, дерево, вогонь, земля й залізо. П'ять медитацій Будди. П'ять мудростей. П'ять напрямків (п'ять, а не чотири). П'ять ментальних атрибутів емоцій. П'ятірка переваги. Тут, у Мавпячому Храмі, переважало життя, хоч і носило в собі смерть, і розчинялося, своєю чергою, у Всеосяжній Пустоті.

Тільки Марла зараз про це все не думала.

— Дивно, — казав їй Х'ялмар, — тут так багато людей, а відчуття святості місця не затерто.

— Угу, — погодилася Марла.

Вона дивилася прямісінько у велетенські очі під блакитними бровами, намальовані там, де починалася золочена баня храму. — Цікаво, чи можна називати такни дах банею…

Над храмовими очима висіла фіраночка: зелений, жовтий, червоний кольори. Тоненька смужка синього ламала кайф доморощених растаманів — певно, в буддизмі ті кольори мали інше значення. Марла в буддизмі була дуб-дубом, все життя стібала жителів Західної України, що ні сіло ні впало вдарялися у східні практики, з грудьми на амбразурі захищала психоаналіз як продукт, придатний для європейського травлення, і ось, десь лише зовсім недавно, ЗБАГНУЛА.

— Суть усіх вчень одна… Якщо глибше копнути. — Вже вкотре повторила вона. Марла всім серцем вірила буддистам, вони були найменш агресивні й найбільш демократичні з усіх релігійників.

— Буддизм допускає, щоб людина мала дві релігії — була буддистом і християнином. А от християнство — ні…

— Ага. Слабо сказано. Піп у моєму містечку сказав одному вчителю поспалювати свою колекцію творів Реріхів укупі з Бгагават-Гітою, «бо то є диявольське!» — Марла з неприємністю скривилася. — Нічогісінько не петраю в буддизмі, але відчуваю його глибину й всепроникність…