Ирена Карпа - Фройд би плакав

— Плюс минус сто тысяч. Он не знает, сколько у него сайтов, сколько доменов и какая их посещаемость. Такой безалаберный парень. И выглядел он так же — как попало — еще два дня назад. Вот хоть одежду нормальную сходили купили.

Марла зиркнула на Дениса. Прості собі джинси і білий светерок на зворушливо-цнотливих застібках. Програміст одним словом. Він примудрявся винаймати помешкання у Києві за 800 доларів, але абсент, як і Марла, пив сьогодні вперше.

— Кстати, абсент не настоящий — сказав (уже таки сказав бо музика на мить затихла) на вухо Марлі Ілля.

— Да? — розчаровано скривилася Марла — от блін.

— Насгояшии бы так пить не вышло Там девяносто гоадусов

Марла уявила собі підігрітих дев'яносто відсотків спирту і їй зробилося сумно

— Что дальше? — бармен шпурляв склянками, інколи не потрапляючи в них із пляшок і проливаючи питво на барну стійку. Це його зовсім не кремпувало, і він хвацько витирав абсентні калюжки з під Марлиних ліктів так, що вона навіть не встигала забрьохатись.

— А теперь три текилы.

Текіла (вони попросили найкращої) виявилася дещо справжнішою за абсент. Марла мастила своє праве зап'ястя лимонним соком, посипала сІллю, злизувала це і заковтувала текілою. Власне, найбільше н впирав сам процес облизування власної шкіри.

— Ну та бо що робити, коли немає поряд дєвочки красивої?

Зате були поряд двоє відірваних, такі ж недоречні на вигляд, як і сама Марла. чуваки, був поряд кальян з яблучним куревом і якийсь підозрілий тип в окулярах, що той кальян розкурював. Марла раптом згадала, що останній відвіданий нею клуб залишився у Бангкоку. Там вона пила просто пиво. В крайньому разі, кампарі.

— Прибиваю гербарій, поливаю кампарі! — проспівала Марла.

— Что? — нахилився до неї Денис.

— Ничего! — прокричала Марла. — Здається, останні мої клубні походеньки теж ознаменувалися присутністю там росіян. Російських проституток. Чим то все закінчилося? Клуб вибухнув.

Цього разу вибухнути обіцяв принаймні Марлин вестибулярний апарат. Можливо, вкупі зі шлунком (жодного алкоголю при гастритах!) чи з загальним екстер'єром — Марлу навіть до жіночого туалету вже пропускали без черги, хоча вона про те й не просила. Потім іще замовили суші. Закономірно, шалено дороге, але навдивовижу нормальної (саме нормальної, в сенсі стандартної. Стандартної в сенсі не гіршої й не кращої, ніж у будь-якому суші-барі будь-якого аеропорту чи цокольного поверху торговельного центру) якості. Марла ще повикаблучувалася своїм знанням сортів риби, переплутавши по ходу свій улюблений squid (як то українською, вона ще й досі не подивилася у словнику) із рибою-мечем. Утім, цього ніхто й не помітив. Доштрикавши паличками останні грудочки рису, дивнувата трійця вирішила вибратися на танц-підлогу.

— Хорошее такое имя — Funk Master de Luxe. Чувак делал ремиксы на Боба Марли. на первых местах в мирових чартах зависает.

Марла навіть обернула тіло в той бік, де мав стояти за пультом цей самий мега-стар. Через її стощістдесятисангиметровий зріст, звісно, нічого Марлі побачити не вдалося. Вона знизала плечима й заходилася божевільне стрибати, зображуючи танці. І тут раптом помітила дивну закономірність: якимось чином люди, навіть якщо вони складають стадо (як на дискотеці), спроможні відчути, коли одна з особин їхнього стада досягає точки з нульовою похідною першого порядку. Тобто, того стану, коли припиняється рух в одному напрямку і от-от почнеться в напрямку іншому. Такій особині, наче зірці, готовій до згоряння, виділяється якомога більше простору. Головним чином це зумовлено небажанням інших особин стада ставати перепоною на шляху вільного падіння нещасного тіла. Чи то пак, щасливого тіла. Бо Марла бовталась у тупому блаженстві, мантиляючи головою й шарпаючи руками, час від часу відкриваючи очі й перевіряючи, чи на місці її орієнтири — праворуч Ілля, ліворуч Денис — знов очі заплющувала і продовжувала свої ламані танці. А потім прилетіли вертольоти (слова «гелікоптери» чи «гвинтокрили» вданому випадку не несуть достатнього емоційного навантаження) і Марла вирішила, що їй кров з носа потрібні вулиця й холод. Хаотично перебираючи руками й обмацуючи принагідні опуклості принагідних дівчат та хлопців, Марла посунула до виходу, її колеги також вирішили, що тут стає трохи нудно, і, певно, треба сходити в казино.

— Тільки давайте до нього довго-довго йти по вулиці!

— Прости, не понял?

— А… Говорю, давайте останемся на улице. Подольше останемся.