Ирена Карпа - Фройд би плакав

— Ну та й що, що він там стояв? Тут і не таке стоїть бувало. От десь із тиждень тому на перекладині хлопчик голий сидів, на трубі грав. А міг же й упасти.

Біла і чорна примари спантеличено озирнулися на Марлу і пришвидшили ходу.

— Ну й на добраніч! — Марла знизала плечима і звернула в бік готелю.

—

Наступного ранку Марлу збудили зарано, не давши додивитися сну про голих дівок.

— Вибачте, ваш сніданок! — гукнули з-за дверей.

— Ага, дякую! — Марла насилу продерла очі, щоби глянути на годинника, — от уроди! Двадцять по восьмій! Я ж просила о дев'ятій! То якийсь смертник харкався на весь готель о шостій ранку — хто б його дострілив, а ці вже й сніданок приперли, щоби я пошвидше забралася… Ну добре, пес із вами, встаю.

Попиваючи неспішне поганеньку готельну каву, Марла подумала, що варто би написати Х'ялмару листа. Але для того треба було позбавитися всього сміття в голові — порожніх егоїстичних думок, дріб'язкових мрій і мізерних уявлень про найближче майбутнє. Бо яким би просунутим інтелектуалом чи тонким митцем людина не була, більшість не зайнятого цілеспрямованим обдумуванням чи прочуванням часу вона з радістю викидає на думки про те, що скаже друзям, коли ті зустрінуть її в аеропорту, що вона із собою візьме і у що буде вбрана, як знайде правильне місце видачі свого багажу, що кому подарує, якими словами про яку мандрівку розповідатиме, що скаже у найпершому інтерв'ю і як постриже волосся для зйомок у кліпі, про який ще точно нічого не відомо. Марла вважала себе, щонайменше, майстром альтернативного способу чуттєвості…

Якщо набрати в миску чистої води й, обертаючи миску за годинниковою стрілкою, писати по тій воді послання самим мізинцем, а потім виплюснути те послання в річку, за якийсь час воно вже буде в океані. і якщо Х'ялмару не пощастить виловити його глибокою мискою коло того берега, де він зараз сидить, то вже точно пощастить побачити із літака. А що — вода ж випаровується? Те саме і з водяними листами. А Х'ялмар в мене не дурний — із хмар читати вміє…

Пізніше, попереносивши свої речі в іншу готельну кімнату — аж у самому кінці темного коридору, поряд із мушолою, мусульманською молільною кімнатою, — Марла запалила паличку лотоса і почала думати про білу стіну з квадратними дірками. Ароматична паличка спопелялася на кінці й дивилася вниз засмученою змією. Лампа-сова, між ніг якої запихалася та паличка, ображено позирала рожевими очима в бік Марли. Такі ж самі очі, тільки вже червоні, мала й лялька вуду, а порцеляновий слоник і весела корова взагалі повідвертали голови.

— Щось тут не те, — сказала Марла в одну з дірок білої стіни, — не те щось, присягаюся Кастанедою і Павичем, і батьком їх Саксоном Граматиком… Хоча данські хроністи в цій стіні не ходять. Саксон тільки раз мені показувався — у Ваті Фо, в Бангкоку. Там, де Будда найдовший у світі лежить. Хотіла подивитись я на химерну скульптуру стража храмового крізь віконце, аж раптом поверх неї — так само, як письмена по воді — проступили обриси середньовічного старця. Не знаю звідки, але в голові десь взялося, шо то — Саксон Граматик. А чого саме він — то взнаю, як сміття повикидаю…

Щоби створити білу стіну, треба спочатку якось змайструвати білу тишу. Для цього Марла понапихала собі в вуха білої вати — не допомагало. Щоправда, гуркіт мотоциклів за вікном уже не був таким нестерпним, і від музики вже доходило тільки те, що має знайти собі місце в білій тиші, але сама тиша однаково залишалась якоюсь темно-червоною, із частим морганням по ній Марлиних кольорових шаликів. Марла ні сіло ні впало подумала, що має собі розмалювати живіт. Якими-небудь перманентними фарбами.

— Хоча ні. Почекаю ще до Індії. Там це зроблять хною — швидко і безболісно. Та й стану я собі священною індійською коровою…

І Марла почала співати. Співати з позатиканими вухами — найрозумніша річ у світі. Спів тоді нікуди не дівається, залишається в голові, поміж вухами, починає відбиватися від однієї стінки тіла до іншої, збуджує органи, примушує кров шурхотіти у правильному напрямку і, врешті-решт, просто зігріває того, хто співає. По тому, натхненна ідеєю перетворитися на священну корову, Марла заходилася танцювати, перестрибуючи з ліжка на ліжко готельної кімнатки з далеко не білими стінами. Відтак роздяглася і облила себе з голови до ніг холодною водою. Підлога зробилася мокрою, а Марла — спокійною.

День без Х'ялмара минав на диво швидко, подекуди болісно, але загалом той день Марлу втомлював саме безглуздістю всього того, що пропонував. Найпотворнішим видавалося онлайнове спілкування з зіркою російського шоу-бізнесу, котра хотіла, щоби Марла знялася в її наступному відео. Переліт оплачувався, місце зйомок — Київ, роля Марли — головна, естетика запланованого відео — щось поміж французьким «Леоном-кілером» і французьким же «Доберманом», уявне місце дії — звичайно ж, Франція. Марла мала б зіграти дівчинку-кілера, що ходила на високих підборах, мала великі борги перед «босом» і не меншу рушницю у валізці. Зірка, перелякана, видно, Марлиною блискавичною згодою щодо участі у зйомках, відразу ж попросила її надіслати свої знимки «как ти виглядіш тєпєрь». Марла це зробила, і вже за кілька хвилин зірка цікавилася, чи має Марла чоловіка.