Люко Дашвар - Битi є. Макар

— Чувак, я не шістка! Ти зрозумів?

— Усе нормально, Саня. Не шістка. Ще по одній?

— Пішов ти… — проварнякав механік і сам пішов. — Оце завтра твоєї шаурми тут не буде! Побачиш, хто тут шістка…

На вулиці віяло весняними пахощами. П’яний Макар чвалав до печери, де на нього чекала страшна звірюка Мартазавра, бурмотів дивне…

— Мийка? Блін, придурок… До кінця життя ті автівки митимеш… Не для того я з Костянтинівської від Гоцика з’їхав, щоб шаурмою блювати…

Згадав несумне життя на Костянтинівській, засміявся недобре.

— Що, Гоцику… Це ж і тобі час роботу шукати… Універ — усе, фініш! Йолоп! А Люба раніше за нас із тобою зрозуміла: треба звідси забиратися… Чи… мати клепку в голові. У мене клепка є… Я Марту твою… Мені Марта твоя… усе…

Згадав про Марту — скривився.

— Ти ще…

За дев’ять місяців інтимного божевілля Марта жодного разу не бачила юного коханця таким трагічно п’яним. Приваландався посеред ночі — теліпає його, на ногах ледь стоїть. Упав був на диван, та чогось підхопився, погрозив диванові пальцем — мовляв, такий ти увесь безпринципний! — скрутився у кріслі.

Марта була намірилася влаштувати розбірки в італійському стилі і навіть ухопила в руки стару чашку, яку не шкода було дзизнути об підлогу. Та Сасунька здавався радше побитим, а не п’яним. Совався в тому кріслі, супився… Марта відклала чашку, присіла перед коханцем навпочіпки.

— Сашо, а я Ромі дзвонила… Не відповідає. Ви ж ніби з ним… працювали…

— Вирубився…

— А ти…

— Я? Ділова зустріч, сонце… Сама знаєш: діло на першому плані.

— Коханий, які в тебе справи, що я про них не знаю?

Макар надув щоки, намагаючись вицідити із нокаутованого мозку бодай щось логічне.

— Власну справу планую… розпочати, — сказав зухвало. — Автомийку відкрию… для початку… З власної справи мене ніхто… не попросить… вийти погуляти до десятої вечора… — Словом діла не зіпсував.

Марта стисла тонкі губи — ох же ревнивий і злопам’ятний… І коли ж він уже про того Баклана забуде?

— Коханий, я тебе обожнюю! Ти завжди мислиш перспективно, — обійшла гострий кут. — Ходімо спатоньки… Марта тебе обніме… Ти мені про свої плани розкажеш. А що, як зможу допомогти тобі…

— Сонце, коли вже ти втямиш! — лев. — Мені не потрібна твоя допомога! Мені потрібна ти. Ти — тільки моя?

І як після того його не любити? Оце би на руки свого Сасуньку підхопила, до постелі донесла, обцілувала би всього від маківки до п’ят. І що та Мадонна зі своїми хлопчиками носиться?! У нас тут така любов — рятуйся!

— Твоя, коханий. Спатоньки? А про справи… завтра…

Назавтра доля — тьху! — Макарову маячню хлопу в морду: забудь! Тільки встиг відкараскатись від Роми Шиллєра, тільки проковтнув анальгін, аби дати мізкам раду, а тут бліда партизанка Марта на порозі: конспірувалася ретельно — після ночей кохання на ранок мчала до своєї легальної домівки на Русанівці, щоби звідти на службовій машині уже до офісу Сердюка підкотити.

— Там… Макс…

— Макс? — Рому Шиллєра підкинуло, як гумового. — Блін… А ми «Cardhu» видудлили… — Уже біг до шефового кабінету. — А… що сталося?

— Зараз запитаємо… — Марта слідом, до коханця обернулася. — Сашо… Ти тут залишайся… Добре?

Макар кивнув із полегшенням: безумовно. Самі розбирайтеся з шефовим сином. Йому з Максом зустрічатися — жовчю захлинатися: хіба забудеться, що Люба не його, не Макара любила! Макса. Папірцями обклався — весь у роботі. Медитував: йому за своє думати, за своє… Та мимоволі їжачився: чому Макс тут? Не мав би… Гордий. Дев’ять місяців тому, коли Макар отаборився у депутатському кублі, Макс Сердюк порвав із татом, переселився у закапелок до Гоцика, хоч і сліпому ясно було: не збирався злиднями жити. А за кілька місяців на Костянтинівській і сліду Максового не лишилося. І Гоцика… Цікаво: що там у них сталося?..

До кабінету зайшла насторожена Марта.

— Сашо! Володимир Гнатович повертається.

— Чудово, — й справді зрадів.

— Рома документи впорядковує, а ти швидко до Ради… Перевір: чи не відсунули законопроект Володимира Гнатовича.

— Безумовно…

Вилетів. У горлі лоскоче: круто, що Сердюк повертається. Із ним механік скоріше зрозуміє, як із того зиск мати. А Макс… Що про нього думати? Макс йому не перепона. Замкне серце і викреслить мажора. І спомини. І Любу… І Гоцика. І халупку на Костянтинівській, де вони плекали свій космос. Йолопи! Аби відчути космос, Макар прикупить космічний корабель разом із космонавтами.