Володимир Єшкілєв - Адепт

Я закричав прямо у хвилі Великої Ріки:

— Чого ти хочеш від мене, Чорна Рибо?!

І в голові моїй заговорив Голос, немов слова народжувалися там із нічого. І був той Голос жахливим для мого розуміння, як гірська прірва жахлива для очей мешканця долин. Голос прорік:

— Віддай мені жінку, служницю демонів Півночі, яка потурбувала мій спочинок і зробила тебе вбивцею.

— Ні! — прошепотів я, і крижаний піт укрив моє тіло.

— Віддай, — повторив Голос, і Риба вдарила по човну так, що мені заледве вдалося втриматися у ньому.

Я заплакав і, молячись Шехіні, поцілував Оряну востаннє.

Потім перекотив відьму через облавок човна. Вона була непритомна, нічого не відчувала. Немов колода, впало її тіло у воду Ітилю. І побачив я, як велетенська істота схопила цю жертву, і світанковий спокій відродився на Великій Ріці…

Без думок і надій ступив я на берег Ханбалику. І не знав, що нещастя з нещасть чекає на мене в оселі Мелхиседека, сина Левієвого.

Тут моя сповідь досягає найчорнішого дня у моєму житті, дня, коли непохитні арки невблаганної долі відокремили мене від щасливих Чисел Пізнання. Доля в світі смертних визнає лише Числа Повернення. Так того дня все, зроблене мною в Печері, повернулося до мене карою за гріх і знищенням за слабкість мою. На законі відплати тримає Він, Єдиний, блудливу рівновагу обидвох ойкумен. Сказано в книзі пророка Єзекіїля: «Пізнають, що Я Господь, коли здійсню над ними помсту Мою» [129] Єзек. 25:17. . Так я пізнав грізний закон Його, звиваючись у сльозах та відчаї під чорними арками долі. В той день.

…Якби відразу по вступі моєму в межі Ханбалику вищі сили підказали мені хутчій йти до оселі Мелхиседека, не трапилося б нещастя. Але надовго затримався я на березі Ітилю, оплакуючи Оряну, і люди обходили мене стороною: мокрий і брудний сидів я, і лезо меча виглядало з-під чорного плаща. І демони сміялися наді мною в безодні, бо знали вже те, чого я не знав.

І тільки біля полудня попрямував я, попри Білу синагогу, до вулиці Мідяного Стовпа. Дивні речі побачив я там: жінки з поважних іудейських родин у жалобному одязі плакали і кричали біля своїх будинків і сипали порох на розкуйовджене волосся своє. І лемент їхній мішався із гавкотом псів.

А на порозі Левієвого будинку побачив я Касу, що схилилася над розпростертим Мелхиседеком. Старий лежав обличчям до Неба, а з розбитої голови цідилася кров.

Я підбіг до Вчителя; і занесли ми його в будинок, і промили рану. Поки я готував цілющу суміш, Каса розповіла, що трапилось.

Як тільки життєдайний диск здійнявся над Містом, на вулицю Мідяного Стовпа примчав кінний вістун-арсій із числа охоронців царського палацу. Він привіз страшну новину. «Хтось, — сказав арсій, — пробрався до Печери Чорної Риби, вбив двох охоронців і головну жрицю Мітрі-ханум. Згідно з законом Раш-Хазарі, всі абхіри священного загону тепер мусять умерти. За наказом царя Ніссі шалішин Ашк-Келеф роззброїв абхірів і ввів на Острів своїх ветеранів».

Майже кожен патріарх заможного іудейського роду мав сина, що служив у почесному Священному Загоні. Ще арсій не закінчив говорити, а в будинках вже голосили жінки. Хтось згадав, що саме Мелхиседек порадив на Кабат-хак-Кахалі відправити всіх арсіїв з Острова на східний мур. Розлютований натовп зібрався біля будинку. Син Левія вийшов до тих людей із добрим словом, але зустріли його камінням. Один із каменів влучив старому в чоло. Так мій злочин, здійснений у Печері, вдарив каменем у людину, для мене найдорожчу.

Мелхиседекова рана спочатку здавалась мені не загрозливою. Хоча свідомість Учителя, піднесена до чертогів Шехіни, не бажала повертатися в ушкоджене тіло, гарячки не було й дихав він розмірено. Наклавши ліки на рану, я залишив Касу біля господаря й пішов відсипатися до своєї кімнати.

Вночі Каса збудила мене:

— Пан хоче говорити з тобою, — сказала вона, і сльози були на її очах.

Я увійшов у залу, де лежав син Левія. Тріпотливе червоне полум'я олійного каганця освітлювало приміщення, де в роки слави своєї шалішин Левій із роду Фінеєса Дамаського приймав гостей із найповажніших родин Хазарії. Тепер павутина звисала там, де в минулі часи віддані слуги чіпляли завіси з розшитого золотом оксамиту.

— Отже, ти прийшов… — тихим голосом проказав Мелхиседек.

Я впав на коліна перед його одром і, захлинаючись від навали минулих подій, сорому й сліз, почав розповідати про Орянину спокусу і свій злочин у Печері Чорної Риби. А розповівши, я молив святого відлюдника вибачити мене за все.