Володимир Єшкілєв - Візантійська фотографія

Стор. 47: Легенда додає, що в останню хвилину життя Хомський благословив вбивцю словосполученням (апофатичной =>) апофатичної мови.

Стор. 53: — Там, — показує в бік (північноі =>) північної цегляної арки Шкіряний.

Стор. 53: Лєна знаходить креденс, стару дубову потвору, розкурочену місцевим іконографом у пошуку столітніх (дошок =>) дощок, знаходить урізок арматурного косинця і трощить ним дверцята креденса.

Стор. 54: Він бере дощечку з гофрованим, (костяного =>) кістяного кольору, зламом, намагається впіймати цей запах старої, міцно обжитої кількома поколіннями кімнати, запах старих станіславських газет, запах солодкавих в'їдливих радянських парфумів, запах назбираного у слоїк соковиння алое, запах пудри, кориці, шалфею у сподніх шухлядках…

Стор. 55: Він вдоволено зауважує теплі струмені, що пробігають тілом, намагається зосередитись на цих струменях, на (сгущеннях =>) згущеннях та джерелах тепла, на хорах міріадів зраділих клітин, котрі вітають прибуття алкоголю переможним гімном, радісним співом відродженої життєдайної повноти.

Стор. 56: Малий злодюжка встигає добігти до низького дувалу і вчепитись у його глинястий перекат, коли (звідкісь =>) звідкись зліва (через півстоліття все зло у спогадах виникає зліва) матеріалізується товстий гарбузник Кутул.

Стор. 58: Змастивши зсередини тлустий циліндр солідолом, Гундос уводить до його порожнини металевий толок, (з'єднює =>) з'єднує його із скобою силового пристрою.

Стор. 58: Ґвинти скоби вкручені у сталеві пружини, вкрадені курдуплем з розкуроченого імпортного (верстату =>) верстата.

Стор. 59: Автоматним шомполом він ретельно втрамбовує шматок пластиліну у торець тоншого (циліндру =>) циліндра, заводить скобу за гачок спускового (важелю =>) важеля.

Стор. 64: Шкіряний намагається оволодіти механікою штанів, але, на біду, ґудзик безповоротно змінив своє буттєве (розташуваня =>) розташування.

Стор. 65: Кіра розслаблює пальці, котрими тримає поли довгого атласного (халату =>) халата.

Стор. 68: — Шкірятін, — уточнює своє (призвище =>) прізвище Шкіряний і намагається щонайпривітніше посміхнутись череваневі.

Стор. 68: За атласною хмарою її (халату =>) халата невпевненим гостем виникає п'ятирічне дитинча.

Стор. 69: Якби щури мали свою блазоніку, витвір (Кіріного =>) Кіриного поріддя пасував би прикрасити герб якогось пацючого герцога.

Стор. 73: Тут він забуває наступний текст, сідає і втрапляє виделкою у велику золотаву бараболину, що миттєво сходить схизмами і (паром =>) парою.

Стор. 88: Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та (розчеплений =>) розщеплений ґудзик у Юлії.

Стор. 92: Сич накреслює (дгругий =>) другий виток спіралі.

Стор. 96: «Ми (зупинемось =>) зупинимось на славетній Пісні Десятій», — каже вчителька.

Стор. 97: Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі — «Дня злучення Сфінксів»; ритуали (похорон =>) похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)…

Стор. 106 :«Суб'єкт не належить до світу, — досягає Славомир Балюта тези (Вітґеншгайна =>) Вітґенштайна за позицією 5.632, — а є межею світу».

Промисел — присутність Бога у світовому розвитку.

Авіду — означення нашого світу в східній містиці.

Кайласа — священна гора Індуїстів у Західному Тібеті.

Архати — вчителі істини (гуру), що володіють надсвідомістю та живуть виключно для блага людей.

Блазоніка — галузь геральдичної науки, що вивчає гербову традицію.

Герменевтика — галузь філософії, що вивчає законово-історичний бік понять та визначень Сущого.

Астрал — найближча до матеріального світу сфера духовної наявності.

Санчо Третій (1157–1158), король Кастилії та Леону, в роки правління якого був заснований духовно-лицарський Орден Калатрава.

Емерджент — елемент нової, раптової якості, яка обумовлює новий (вищий) рівень системності ознак.

Хінтон Чарльз Говард (1791–1873) у книзі «Нова ера мислення» висунув ідею універсальної мови.

Дальграно Джордж (1626–1687) запропонував проект універсальної мови у праці «Мистецтво знаків» (1661), яка стала одним з фундаментальних творів герменевтики.