Володимир Єшкілєв - Візантійська фотографія

35-та хвилина уроку

«Нєподальоку от озера, — починає вона, — в котором відни билі жаби. Чиж, сідя на вєтвє, пєл…» — Юлія Маркевич пише записку Стьобецькій: «Якщо хочеш, подруга, йдемо разом сьогодні увечері до Лисого. В нього старі поїхали до Польщі, хата вільна. Він має „відик“. Я за тобою зайду о сьомій». — Гості Валтасара починають наповнювати бенкетну залу палацу. Вони в чорному святковому одязі, ретельно поголені, з відполірованими до блиску зубами. Зуби гостей блищать так сильно, що в декого з присутніх очі вкриваються захисною плівкою. Потроху вся зала наповнюється Гундаксарами. Вони співають сакральний гімн: «Нехай добра лінза вироджується без лінзотрусів! Нехай живе вічно наш справедливий тлустий Валтасар!» — Стьобецькій передають записку від Юлії. Вона читає записку, декілька секунд думає, потім обертається до Маркевич і примружує на знак згоди красиві, сірі, ледь скошені очі. Юлія посміхається кутиками рота. — У бенкетну залу входить сам цар Валтасар.

36-та хвилина уроку

Гундаксари вітають свого володаря гучним клацанням полірованих зубів. Учта починається, і Ян-Вангус-Нострадамус подає монарху пергамент із Пророцтвом Вичерпання Плану. Цар задоволений, бо ментальність лінзомешканців базується на аксіомі, що життя = виродженню, і кожне пророцтво, що підтверджує цю істину, наповнює щирих вавилонян почуттям спокійної якісної приречености, наповненої життєвим змістом. «Жаби поскакалі іскать для себя новеє жіліщє…» — декламує Паньків.

37-ма хвилина уроку

Уляна Тарасівна раптом помічає на обличчі Маркевич надмірний макіяж і записує її прізвище до свого нотатника. Запис вона обводить подвійним картушем. — На стіл Валтасарової Учти подається перша страва під назвою «Паштет минулої величі Постмодернополя». Паштет створений з маргінальної духовної їжі епохи світового занепаду. Він надзвичайно смачний. Залу наповнює вдоволене клацання зубів. Двійко Гундаксарів починають суперечку, наскільки цей паштет пришвидшує священний процес виродження. Перший пропонує формулу а = ТР/2п, а другий — а = √ ТР/2п, де «а» — прискорення виродження, «TP» — коефіцієнт минулої величі Постмодернополя, а «п» — кількість перетравленого шлунком паштету. — Балюта читає: «6.21. Закон математики не виражає ніякої думки». «Я б не погодився з вами, пане Людвіг», — хитає він головою і помічає, що Олена Паньків вичерпала розповідь.

38-ма хвилина уроку

Втомленість суб'єктів Симфонії зростає. Соболь дивиться на годинник, потім — у дзеркальце, потім — знову на годинник. — У Вавилоні-на-Лінзі всі чекають появи на полірованій плиті слів: МАНЕ ТЕКЕЛ ФАРЕС. Екзистенційна ситуація очікування в якусь мить єднає лінзомешканців та учнів 9-А класу. Ця непередбачена спрощувальна єдність насторожує вищі сили буття, що диригують Симфонією. Щоб запобігти ототожненню сутностей знаків із самими знаками і зрушенню фундаментальних засад світобудови, вищі сили буття вводять у простір Симфонії нового суб'єкта — мишеня. Воно вибігає з-під шафи; мишеня бачить Маркевич — Маркевич бачить мишеня; від переляку Юлія встає і кричить іноземною мовою: «Смотрітє, смотрітє — мишь!» Двадцять стомлених учнів відриваються від столів, стільців, хрестоматій, ворон, чижів, жаб, зошитів, записів, дзеркал, вікон, коханих однокласників, щоб подивитись на заблукане й перелякане мишеня. «Заспокойтесь!» — кричить Тетяна Юрківна. Мишеня щезає у щілині між розсохлим плінтусом та стіною. — Лінзотрус у Вавилоні-на-Лінзі. Розхитана появою мишеняти Лінза збільшує свою строкатість. Замість очікуваних біблійних слів на поверхні полірованої плити з'являється теза Вітґенштайна: «6.4. Усі речення рівноцінні». — У просторах п'ятої теми Знак Виродження відокремлюється від Знаку Вавилону і проголошує суверенітет. Строкатість Лінзи зростає до неповторности кожного з її фрагментів. Брутальне виродження починає швидко та некваліфіковано поглинати Вавилон-на-Лінзі. На вулицях міста з'являються блукаючі отвори в Ніщо і з'їдають Гундаксарів. — Розбурханий появою гризуна 9-А клас починає заспокоюватись.

39-та хвилина уроку

Тетяна Юрківна каже: «А тепер ми спробуємо відповісти на проблемне питання: „Чим відрізняється філософська байка від звичайної?“» — «6.41. Сенс світу, — читає Балюта, — має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартости».