Володимир Єшкілєв - Візантійська фотографія

27-ма хвилина уроку

Галина Соболь піднімає заплямлену чорнилом руку: «Я вже написала, Тетяно Юрківно!» — На надсвідомому путівці Псевдосковорода-11 сідає у високу траву і починає складати «Тренос, себто Плач, на падіння граду велія Постмодернополіса». У Симфонії Стану відбуваються зрушення. Опорна структура у формі Веселкової Арки дестабілізована повстанням та еміграцією модифікантів, вона втрачає наповненість кольорами. Перемагає сірий колір. На руїнах Постмодернополя кричить зґвалтована мавпа Юнія. — Соболь зачитує щойно складений цитатний план. Слухаючи її, Балюта відчуває, що хоче спати. — Бічуноза знову чухає ніс.

28-ма хвилина уроку

Ґольдман вирішує не дописувати свій план. Вона розкриває роман Желязни і вмощує його на коліна. — Від інтелектуального перенапруження в Стьобецької болить голова, і головний біль її викликає зливу над екзистенційним путівцем. Вона змиває обидві трансформації Григорія Савовича і перетворює облудоїда на пластикову іграшку. — Гортаючи збірку творів Сковороди, Тетяна Гундяк натрапляє на текст: «Стада сії билі соборіща обез'ян філософськіх, кої, кромє казістой маскі (разумей філософскую епанчу і бороду), нічево существа от істінния мудрості нє імелі». — У Симфонії починається занепад Теми Літератури. Розхитана Арка втрачає чіткі обриси, злива змиває Модернополь і профанічні села. Зарослий реальністю облудоїд переходить із надсвідомого можливого у пластикове, свідоме, грубо матеріальне, майже мертве наявне. При переході він минає три кордони буття: сутностей знаків, знаковий і суттєвий. На кожному кордоні його обшукують митники і відбирають ретельно сховані в пластикових безоднях ознаки складности. Вже зовсім спрощений облудоїд мовчки вертається в торбу Гліба Олійника; він перебуває в такій простоті, що навіть не годен усвідомити, що торби не залишав. — У мить загибелі Модернополя та профанічних селищ падає на підлогу «Хрестоматія Української літератури», що належить Галині Гундяк. Від звуку падіння всі суб'єкти Симфонії здригаються, і це прискорює занепад четвертої Теми . — Пузло підспівує рефрен з пісні московських андерґраундних ваґантів: «Вавилон падає! Вавилон падає!» — 3 цього моменту в Симфонії стану визначається пауза. Ґольдман читає 99-ту сторінку «Створінь світла, створінь мороку»: «Цитадель Марачека, яка самим своїм існуванням свідчить, що деяким речам дано продовжуватися майже вічно,

29-та хвилина уроку

і вони, навіть затоплені зубожінням та упослідженням, існують, незважаючи на всі…» — Галина Соболь отримує оцінку «п'ять» за складання цитатного тематичного плану згідно з пропонованою схемою. — У Симфонії з'являються дві можливі кандидатури на п'яту Тему , Це Знак Виродження та Знак Вавилону. Кожен із Знаків розгортає власну спіраль екзистенційного уможливлення, претендуючи на закріплену структурність. — Світлана Гундяк складає свій варіант плану і дає його на списування Тодоській. Світлана відчуває втому

30-та хвилина уроку

і це відчуття підживлює спіраль Знаку Виродження. Вона резонує втомі Синила, Соболь та Бічунози і ще більш підсилюється. Спіраль Знаку Вавилону розгортає просторову структуру за рахунок ображеної Маркевич, яка раптом перестає працювати з цитатами для плану, її невдоволення огортається оболонкою визначености і досягає конкретности прагнення та рішення. Вона згадує запрошення на вечірку до Лисого. «Там будуть „відик“ і дорослі хлопці», — передбачає Юлія. — Спіраль Вавилонського Знаку притягує до своєї структури уламки Модернополя та Постмодернополя, формує з них цеглини майбутніх вавилонських веж. Боротьба двох знаків загрожує Симфонії анігіляцією. — Тетяна Юрківна двічі підряд дивиться на годинник.

31-ша хвилина уроку

Для збереження Симфонії Стану вищі сили буття приймають рішення об'єднати у п'ятій темі обидва конкуруючі знаки. Визначається назва нової Теми: «Валтасарова учта». Формою просторового розгорнення Теми обирається двоопукла лінза, темпом — Largo (тяжкоповільно). — Бічуноза пхикає. — «5.6. Межі моєї мови означають межі мого світу». — У надсвідомому окреслюються обриси Лінзи Виродження. Вона строката та хтива. — Чотирнадцять учнів із двадцяти двох дописують цитатний план. — «Тут привиди страховищ», — читає Ґольдман, — «і Сета, що вічно перемагає їх, ведуть вічну боротьбу крізь мармур спогадів — крізь вежі та стіни Цитаделі Марачека, найдавнішого міста світу».