Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Нарешті прискакав змилений і радісний посланець англійського консула, який повідомив, що арештована сестра вже у залізній кареті, їде саме Фельтринською дорогою під охороною саме тих сбірів, яких підкупив Сміт. Дальферо і бійці його загону приготували рушниці, перевірили порох і натягнули на обличчя маски. Напруження досягло максимуму. Особливо хвилювався молодий англієць, який добровільно зголосився взяти участь у звільненні Епоніни, яка за кілька останніх тижнів стала знаменитістю у таємному світі лож і революційних клубів. Цей юнак за віком був лише кандидатом у вільні муляри і Дальферо погодився на його участь у нападі на карету після довгих вагань.

— Стріляємо у повітря! В людей не стріляємо! — нагадав бійцям акробат. — Усі сбіри і поліційні агенти підкуплені. Ми маємо добре натовкти тим тхорам пики, щоби потім вони достойно виглядали перед своїми начальниками.

— Достойно? — перепитав хтось.

— У собачому розумінні цього слова, — додав Дальферо.

Всі засміялися.

— А якщо карета поїде іншою дорогою? — поцікавився один із бійців.

— На інших дорогах її також чекатимуть наші друзі, все передбачено, — запевнив Дальферо. — Там менше людей, ніж в нас, але й вони, у разі чого, дадуть собі раду. А тепер — всі на свої місця! Замаскуватися, чекати.

Хвилини потяглися нестерпним караваном. Нарешті акробат звів догори палець на знак уваги. За рогом придорожної скелі зацокотіли копита. Спочатку з'явилася запряжена цугом шестірка коней, вона витягнула на дорогу громіздку гуркотливу карету, а за нею виїхали кінні охоронці у темних плащах і пласких капелюхах без кокард.

Молодий англієць, блідий як крейда, раптом почав цілитися у кіннотників.

186

— Ідіот! — Дальферо штовхнув його в бік, а той машинально натиснув на курок. Кремінь впав, вибив іскри, спалахнув димний порох і пролунав постріл.

Решта масонів, як і було договорено, вистрелили у повітря. Охоронці слухняно зупинилися і хутко позіскакували з коней. Карета проїхала ще зо тридцять кроків. Її загальмували, підклавши під колеса колоди, стягнули з козлів кучера і поліційного агента. Вони також не чинили спротиву.

Дальферо зірвав з пояса агента ключ і відімкнув дверцята тюремного ридвана. У кареті знайшовся ще один агент, на обличчі якого накреслився смертельний переляк. Незаряджені пістолети агента лежали поряд із ним на лавці.

— Це не я, це не я зробив! — верескнув він, отримав від акробата міцну зуботичину і повалився на підлогу.

— Диявол! — прошепотів старший масон, обережно беручи на руки майже невагому Констанцу. — Куля того шмаркача не повинна була пробити залізо!

Легендарна сестра Епоніна була мертвою. З її розбитої скроні до шиї стікала тонка цівка крові. На блідому вихудлому обличчі застигло безмежне здивування.

— Це зробила не куля, — визначив Дальферо, придивившись до рани. — Вона напевно вдарилась головою об виступ ґратів, коли ми гальмували цей чортів катафалк.

— Вона сама вдарилася… Так, сама! — прохрипів крізь вибиті зуби агент, отримав копняк у черево і замовк.

— На все є воля Великого Архітектора! — промовив старший масон, знімаючи трикутного капелюха. — Спочивай у мирі, сестро! Зустрінемося на Вічному Сході!

У ту нещасливу ніч, коли вільні муляри оплакували загиблу Констанцу, баркас із Григорієм на облавку залишив землю святого Марка. Сковорода дивився, як щезають за обрієм вогні Венеції. Останнім згасло світло маяка Мурано [86] Острів Мурано прикриває вхід до лагуни, в якій розташована Венеція. З часів середньовіччя мешканці Мурано виробляли дзеркала найвищої якості, відомі як «венеційські». .

Він подумав, що життя того, хто присвятив себе пошукам Живого Бога, нагадує таке от нічне відплиття до морської темряви. Веселі вогні профанного світу, такі спокусливі і заманливі за юних років, поступово згасають за обрієм вищого знання, а розум шукача самотньо мандрує у темне загадкове безмежжя, що ним оточив себе Всевишній, після того як сойм невдячних ангелів повстав проти нього під неправедним прапором Денниці. Шукач відпливає до цього безмежжя, сповнений страхами і сподіванням. Профанних вогнів стає все менше й менше. Останнім — як цей самотній маяк на острові склоробів — згасає червоний вогонь Венери. І тоді безмежжя набуває свого істинного вигляду, сутність якого пустіша за порожнечу і чорніша за найтемнішу з ночей земних. Адже неосяжно гіркою була та прадавня образа Творця на повстале своє творіння.