Валерий Шевчук - Три листки за вікном

– Що це за мерзотник? – показав його величність Бібікову.

– Це, ваша величносте, – не без задоволення відрапортував генерал-губернатор, – власник Тульчина граф Потоцький. Він не підкоряється закону і не визнає над собою ніякої влади.

Обличчя в государя імператора стало квадратне, і квадратними зробилися його прозорі сиві очі.

– Посадити його, в чому є, у кріпость! – звелів він.

Бібіков кинувся виконувати: заметушилися жандарми, до під’їзду підкочено відкриті дрожки, і графа, в халаті, що розвіювався на всі боки, коли його волочили, і в класичному, світлого кольору циліндрі, запхнули в повіз. Крикнув візник, і дрожки помчалися на всю силу – видно було тільки, як здивовано, перелякано і сердито озирається увінчана класичним циліндром голова; було в тому озирі щось безпомічне й жалюгідне, бо хто він у світі, коли поруч гарцює стрункий, червонолиций, всесильний і самодержавний кентавр?

РОЗДІЛ III

До моїх однокамерників-студентів часто заходив горбатенький пан у партикулярному костюмі. Мене з ним не знайомили, але я по носі цього пана бачив, що він уплутаний в якійсь конспірації. Зрештою, не виявляв до нього ніякого інтересу, був заклопотаний своїми справами й описом графової історії, однак, коли одержав подорожню – на що втратив кілька днів ходіння в канцелярію генерал-губернатора, – мої колеги привели горбаня в камеру й познайомили нас.

– Приватний учитель Ковальський, – назвався він. – Збираюся їхати в Житомир і міг би скласти вам, пане, компанію.

Мені це було на руку, і я залюбки привітав супутника, тим більше, що й приглянутися до нього було б не зле: мали стати жителями одного міста, а ще й витрати на дорогу ділили б.

Ми виїхали в один із вересневих днів: дощ на дорогу – ознака непогана. Було затишно сидіти в дорожній кареті, загорнувшись у шинелю, слухати сухе шарудіння крапель, погуки візниці, стукіт коліс об бруківку, льопіт калюж, через які переїжджали. Я мирно приплющився й думав про графа Потоцького, якому так не пофортунило. Государ наказав заслати його в одне із східних міст, над його маєтком установили адміністрацію, було наказано також суворо дослідити всі зловживання. Дружині й сину призначено з прибутків величезне утримання, граф також мав право розпоряджатися своїми грішми. Але в Астрахані йому не сиділося, і він тричі просився за кордон. Государ відмовив. Тоді свавільний граф вирішив утекти.

Сидячи під суворим наглядом, він розробляв грандіозний план утечі. Від місця заслання до кордону було наготовлено кур’єрські коні. Все чинилося настільки таємно, що ніхто так і не довідався про ті приготування. Одного погожого дня граф скочив на приготованого коня й кинувся у скачку на кілька тисяч верст. У кишені в нього лежав фальшивий закордонний паспорт, підстьобувало його шалене завзяття, спав коротко й тривожно. Мчав перегон за перегоном, і хоч його вже хопилися й пустили кур’єром сповіщення про втечу, летів швидше од нього, щасливо минаючи місто за містом і село за селом. За час цієї гонитви висох на тріску, але лишився невтомний. Відростив довгу бороду й так само довге волосся – хотів, щоб його не впізнали. Зробив тільки одну помилку, а саме – заїхав до Києва, щоб побалакати з жінкою, бо знав усе про її вільне й розкішне життя. Пізніше він пояснював, що хотів побачитися з сином, бо дуже його любив.

Граф не добився до затишного дімця на Липках, його затримав, упізнавши, справник, і хоч граф спробував урятуватися, його таки перехопили…

Мені було любо думати про те, сидячи в хиткому тарантасі, не мав я співчуття ані до графа, ані до графині. Тиха хвиля втіхи гойдала мене: ось вони, думав я, сильні світу цього! Чванливі, безрозсудні і невздержливі. Я не даремно так детально з’являю ваші історії у своїй "Чорній книзі": чорні ви всі, і таких чорних немало. Зовні білі й виплекані – всередині брудні і в сажі! В кожного чорні помисли, і носите їх, як іржу: немає вам спасіння від самих себе. Так, я тішився з того, що світ гірший за мене, і хотів те доказати.

Ось їде побіч мене чоловічок, сидить напружено й зосереджено, мені з ним доведеться прожити разом не один день. Поки що не знаю, хто він такий і які в голові носить думки, але знатиму все й про нього. Бо має, здається, також чорні думки й чорні бажання в грудях. Можливо, він, будучи потворний тілом, мріє про якусь київську красуню й подумки лягає з нею в ліжко. Мріє зачати таку ж потвору, як сам, а може, носить біля серця антиурядові замисли – це злочин не менший. Мріє про збагачення, а в цьому світі це не дається без очорнення душі.