Наталка Сняданко - Колекція пристрастей

Ще через тиждень ми вже мешкали разом. Якщо скласти рейтингову шкалу тих, хто опинився у станi найбiльшого шоку, дiзнавшись про це, то Крiстi, безперечно, опиниться на першому мiсцi.

Якщо Ви думаєте, що ця історія закінчилася саме так, то Ви помиляєтеся. Адже навіть якби вона закінчилася подібним чином в житті, то такого аж ніяк не могло би статися у літературному творі. “Щасливі випадки для літератури нецікаві”, – писав маловідомий фрайбурзький автор, навряд чи відкриваючи щось нове уважному поціновувачеві художньої белетристики. Чи читали Ви колись цікавий роман, повість чи хоча б оповідання, у якому кохання було б не лише взаємним, доречним і вчасним, а і закінчувалося б щасливо? Я вже не кажу про випадок, у якому воно взагалі б не закінчувалося. Мені такі твори не траплялися.

тому не могло це трапитися і у нашому із Германом Гуго Зігфрідом Гарольдом фон Драхенфельдом випадку.

Проживши разом трохи більше, ніж три тижні, ми вирішили зачекати з одруженням. І зовсім не через те, про що ви подумали. А просто тому, що для оформлення документів на шлюб мені потрібно було одержати довідки:

а) із міського ЗАГСУ м. Львова, яка б засвідчила мій цивільний стан;

б) районного ЗАГСУ за місцем прописки, яка б ще раз засвідчила мій цивільний стан;

в) із ЖЕКу за місцем прописки, яка підтвердила б наявність останньої;

г) із районного відділу міліції, яка б підтвердила незаплямованість моєї репутації перед органами охорони правопорядку;

д) із міського ВВІРу, яка б підтвердила згоду останнього із фактом залишення мною країни;

е) завірену в нотаріуса письмову згоду моїх батьків на одруження;

є) переклад всіх вищеозначених документів німецькою мовою і завірення цього перекладу нотаріусом;

ж) дозвіл українського (!) консульства в Німеччині на одруження української громадянки із підданим ворожої нам у минулому країни.

Навіть мій свіжозакоханий стан не позбавив мене легкої депресії в ті моменти, коли я уявляла, як оформлятиму все це, який в мене буде при цьому настрій, яким серйозним стане це випробування для мого бажання вийти заміж і под. Вже не кажучи про те, скільки часу мені довелося б провести у Львові, займаючись залагодженням всіх цих формальностей. Тому ми просто продовжували жити разом, відклавши формальності на той момент, коли це перетвориться на необхідність.

Минуло кілька років. Нам обом залишалося вже зовсім небагато до моменту закінчення університету. Те, що чекало на нас після цього, Герман Гуго Зігфрід Гарольд фон Драхенфельд описав мені у доволі лаконічній формі: “безробіття, борги, депресія”. На той момент я вже і сама встигла збагнути, що у високоосвіченій і високорозвиненій Німецькій державі потреби у фахівцях із обидвох наших філологій давно не існує, тому працевлаштуватися нам вдасться у кращому випадку там само, де ми вже працюємо, підробляючи у вільний від навчання час: таксист (для Германа), секретарка, офіціантка, прибиральниця (для мене). А це ставить під сумнів необхідність затрачених на здобуття вищої освіти зусиль. Причому працювати доведеться нам обом, чим порушиться традиція старовинного роду Германа, у якому жінки ніколи не працювали, навіть у ті часи, коли вже почали працювати чоловіки.

Все це примусило благородне серце Германа впасти у глибоку кількамісячну депресію, по виході із якої він запропонував мені розірвати наші стосунки, піти від нього назавжди і повернутися назад в Україну, де в мене якщо і не буде роботи, то принаймні буде під ногами рідна, а не чужа земля і де я ще, можливо, зможу знайти собі чоловіка, здатного піклуватися про мене краще. Я спробувала заперечити, але переконати Германа мені не вдалося.

Так моє життя знову повернулося до “пристрастей по-українськи”, але детальніше про це я напишу якось іншим разом.

Епілог остаточний

Отже, якщо Ви досі пам“ятаєте, то вся ця історія починалася із сумніву. Сумніву у тому, чи справді порядна галицька панночка до 25 років обов“язково повинна здобути хоча би мінімальну кількість практичного досвіду у накручуванні бігудів, відмиванні баняків, підлоги і пранні пелюшок. У тому, чи може вона вважати себе нещасливою, більше того, приреченою на потенційне нещастя, якщо це їй не вдалося. Далі сумніви мої поширилися на те, чи відбувається щось подібне із панночками іншої національності, з метою з“ясування чого я скористалася текстами поетів та поеток різних народів. А ще далі я почала дошукуватися до глибинних причин всіх цих явищ та закономірностей. Першим, що мені, як філологу, вдалося виявити, були непорозуміння у слововжитку і часте переплутування “кохання” із “пристрастю” із часто фатальними супровідними явищами.