Наталка Сняданко - Колекція пристрастей

«Мені дуже пощастило з квартирою, – писала я. – Я зовсім нічого не повинна за неї платити, а обсяг роботи, яку я повинна виконувати, визначаю я сама. Залежно від бажання і вільного часу. Крім того, Енцо дуже добре готує, ще ніколи в житті не їла стільки макаронів.»

Так воно в принципі і було, якщо абстрагуватися від факту, що невідкладної роботи в квартирі вистачило б на трьох, тому скільки б я не прибирала, прала чи прасувала, сумління в мене залишалося нечистим, бо щойно з“являлася вдома Рафаелла, як все поверталося до попереднього стану, так, що помітити мої зусилля було при всьому бажанні неможливо. Крім того, я ненавиділа макарони.

«Герр Вайс, – дуже милий чоловік. Вчора він заплатив мені вдвічі більше, ніж завжди, бо завтра їде у відпустку.»

Теж все вірно. Щоправда, цього все одно не вистачило на місяць. Саме стільки тривала відпустка, хоча домовилися ми лише про тиждень.

Мою кімнату спільними зусиллями було незабаром так-сяк обладнано.

– Розумієш, – розповів Енцо. – Якби ти приїхати раніше, кілька рік раніше. Я би для ти все вмеблювати, так що ой-ой-ой, я бути раніше власник найдорожчий в місто антикварний крамниця. Там бути все. А це вже самий залишок. От раніше… Ех, якби я не грати в карти… Я ще й досі програвати солідний сума, хоча вже кілька місяць, як безробітний. А тоді, розумієш, все програти. За одну вечір. Так ніколи і не відігратися. І дружина від мене піти. В найважчий хвилина, курва. Але то все дурниці. На світі стільки жінка, що коли захотіти… Розумієш, тут все залежати тільки від чоловік. Жінка добре з кожний чоловік, якщо у нього достатня досвід, щоб вгадувати бажання жінка. Жінка – це кішка, хто приголубити, до того і потягнутися. Я ні про що не шкодую. Треба ловити мить і насолоджуватися нею, поки молодий. А я ще знаєш який молодий. Я ще ого-го. З ким хочеш позмагатися.

Насправді він виглядав значно старшим за свої 35. Глибокі зморшки під очима, вже доволі кругленьке черевце, котре він старанно намагався приховати, особливий погляд, котрий буває лише в дуже самотніх людей і, як правило, поєднується з регулярним вживанням алкоголю. Намагання зловити мить, очевидно, не пішли йому на користь. Чесно кажучи, важко було повірити, що меблі, котрі зараз заповнювали виділену мені кімнату, колись продавалися в одній з найдорожчих антикварних крамниць міста. Замість ліжка тут стояла канапа, настільки вузька, коротка і загрозливо м“яка, що навіть всидіти на ній було доволі важко. Не говорячи вже про спання. За два тижні в мене з“явилася звичка з періодичністю в кілька хвилин напружувати м“язи хребта і масувати шию, через три тижні вдавалося заснути не лише під час лекцій, а і в моменти найжвавіших семінарських дискусій. Потім якось звиклося, хоча сконцентруватися вдавалося дедалі рідше.

Відтоді, як Енцо знову спав у власному двоспальному ліжку, в нас часто залишалися ночувати товаришки Рафаелли, деякі з котрих насправді були товаришками Енцо, а з Рафаеллою спілкувалися тільки тоді, коли Енцо не було вдома. Всі ці дівчатка були одного, статеводозріваючого віку, тому розрізняти, хто з них, чия товаришка, я так і не навчилася. Відверто кажучи, особливо і не намагалася. Єдине, що мене діставало, це плями від кетчупу, котрі ці лоліти залишали після себе всюди, навіть на екрані телевізора, і використані жіночі підкладки, котрі вони не відклеювали від брудної білизни, залишаючи свої майтки мені для прання. Я попросила Енцо з“ясувати якимось чином це делікатне питання, але у відповідь почула, як завжди:

– Не сприймати речі і.т.д.

Я вирішила не сприймати, і пришпилила на дверях ванни записку: «Особливе прохання до гостей: власноручно прати свою білизну.» Спочатку ніхто з гостей на це не відреагував. Тоді я просто почала викидати в смітник всю білизну, котра на мою думку не належала ні Рафаеллі, ні Енцо, ні мені, для офіційності дописавши в текст оголошення: «За забуті під час купання речі ніхто відповідальності не несе.» З часом це подіяло, і більше ніщо, крім кетчупу, мене не дратувало.

Щодня, по обіді Рафаелла поверталася зі школи і разом з нею приходило ще як мінімум троє Лаур, Катрін, Барбар. Чекаючи, поки Енцо повернеться з роботи (йому нарешті пощастило влаштуватися робітником на будові), дівчата замовляли по телефону піццу і влаштовувалися перед телевізором. Ввечері Енцо готував для всієї компанії спагетті і теж долучався до телерозваги. Часом приходили друзі Енцо, і тоді дівчата переміщалися до маленького телевізора в кімнаті Рафаелли, а у вітальні гралося в покер. Пізно вночі друзі розходилися, а дівчата розподілялися по спальнях, – двоє до Рафаелли, одна – до Енцо. Або навпаки.