Юрій Винничук - Діви ночі

Я набрав у ванну води, слідкуючи, щоб була ледь тепла, бо гарячої я б не витримав, і занурився по саму шию. Мене все пекло, я почувався так, наче б щойно зійшов з конвеєра, на якому власне складають таких типів, як я. З одним уточненням — мій екземпляр виявився явно спартаченим, бо жодна частина тіла не трималася купи і не гармоніювала з рештою.

Після купелі я відшукав перекис водню і промив рани, не перестаючи сичати й скавуліти, вдягнувся у все чисте і знову зазирнув у дзеркало. До мене повернувся мій рідний пристойний вигляд. Тільки на нижній губі виднілася засохла кров. Але тут уже міліція ні при чому. Це я сам себе вкусив, коли катулявся на підлозі.

У комірці, куди міліція не зазирала і де стояв цілий ящик заморських пляшок, я виловив плящину геннесі, сів на канапу і задумався. Думати з пляшкою у руці куди легше. Галичанин не верблюд — напитися мусить. Я набрав коньяку в уста і відчув, як весь писок миттєво спалахнув вогнем. Таке враження, що я напився рідкого газу для заправки запальничок. Але вже наступний ковток подіяв, як перші краплі дощу на кактус в мексиканській пустелі, ще один ковточок — і я ввійшов у період цвітіння. У голові проясніло і закільчилося ідеями.

Що мене зараз чекало? Пошуки Осі, це ясно. Треба почати з нього. Раптом з жахом уявилося, що Осю вбили. Але ще один ковток розвіяв цю підозру. Просто аж так погано підряд не буває. Я вже звик, що одночасно може трапитися зі мною два западла. Але три — це вже занадто. Хтось пограбував Миколу. Хтось, хто знав про цю оборудку. Хто? Невже справді цигани поласилися? Сума таки серйозна.

Я подивився на годинник — наближалася перша. Треба квапитися.

Я поклав у кишеню триста карбованців і вийшов з хати.

Коли вже їхав у таксі, то спало мені на гадку, що Ося ті джинси не міг загребти. Бо якби це зробив, то мусив би якось домовитися зі мною, не міг мене отак лишити. Я для нього небезпечний свідок. Я знаю, як його знайти. Невже він аж такий відчайдух? Крім мене його може впізнати ще й Франьо. Хоча, з другого боку, Ося не такий дурний, аби особисто йти на діло. І тоді, напевно, виявиться, що він має стовідсотковий певняк.

По Збоїщах гуляв вітер, перегавкувалися собаки, а загалом панувало безлюддя. Мені довго довелося гримати, поки нарешті двері не відчинилися і на порозі не з’явилася розпатлана й заспана молода циганка.

— Що тобі треба?

— Осю.

— Нема Осі, — буркнула вона, затраскуючи двері перед самим носом.

Але я встиг увіпхати ногу.

— Я друг Осі. Розумієш? Є важлива справа.

— Забери ногу. Нема тут Осі.

— А де він?

— А я звідки знаю?

Я витяг десятку і помахав нею у повітрі. Циганка всміхнулася.

— Я у друзів грошей не беру.

Сказавши це, схопила мене за руку і втягла за собою в напівтемну кімнату, посеред якої лежав матрац. То були єдині меблі у цьому приміщенні.

Циганка одним махом скинула через голову сукенку й узявши руки в боки, стала переді мною зовсім гола, в самих лише коралях. Була до розпачу худа й скидалася на посинілого бройлера. Кістки випинали всюди, де треба і де не треба, а на місці грудей темніли самі пиптики.

— Що ж ти за Осин друг, що мене не любив? — вишкірила вона золоті зуби.

— Я не маю часу базарити.

Та, не звертаючи жодної уваги на мої слова, циганка беркицьнулася на матрац і по-кошачому потяглася:

— Ну? Покажи, який ти Осин друг.

Можливо, після п’ятнадцяти років в’язниці за крадіжку джинсів я буду радий і такому щастю, але зараз її драбиняста фігура не прокидала в мені жодних бажань. Я відвернувся і вийшов із кімнати. Вслід мені пролунало:

— Підараст горбатий!

Я мовчки проковтнув і це, але мимоволі випростався. У сусідньому дворі якийсь циганчук у самих чорних трусах цьвохкав лозою по дірявому відрі.

— Гей ти! Не знаєш, де Ося?

Циганчук прискалив око, запхав пальця у ніс і задумливо пошпортався. Потім вийняв його, уважно обстежив і, витерши об труси, відказав:

— А даси рубля?

— Дам.

— Ну, то дай!

Я просунув йому карбованця межи штахетами. Циганчук вихопив гроші й закрутився в дикому танку:

— Обдурили дурака на чотири кулака! Обдурили дурака на чотири кулака!

Я спересердя плюнув і хотів уже було йти, коли з хати випірнула циганка. Вона ліниво позіхнула і сказала:

— Ну, де там твоя десятка?

— Нема дурних, — бовкнув я. — Скажи, де Ося.

Циганчук враз перестрибнув через паркан і застрибав довкола мене:

— Дядя, дай мені ще рубля. Скажу, де Ося!

— Пішов ти! — гримнула на нього циганка.