— Це не проста собі порнушка, — перебив я його. — Тут знялися найкращі актори конкуруючої фірми.
Нарешті у Франьових очах зблиснула іскорка інтересу. Він вийняв з заморозника чеське пиво.
— Хочеш?
— Давай. Можливо, якраз тільки пива тобі й бракує, щоб второпати, про що йдеться.
— Я вчора перебрав. Сідай.
Ми випили пива, і Франьо спитав:
— Якої фірми?
— Пана Ромця і пана Зеня.
Франьо уважно подивився на мене і відкоркував другу пляшку.
— Чого ж ти зразу не сказав?
— От я й кажу.
Він підійшов до вмивальника, плюснув собі в писок холодної води, витерся і, взявши касету, посунув з кухні. Рівно за чверть години повернувся назад. Зі всього видно, те, що він побачив, справило на нього незабутнє враження.
— Де ти це взяв?
— Це тільки рекламний ролик. Є ще ціла тригодинна касета.
— І ти хочеш мені її загнати?
— Ні. Подарувати.
— Навіщо?
— Людина, яка мені її передасть, хоче зруйнувати фірму пана Ромка. Оригінал цієї касети знаходиться на фірмі. Ви її легко знайдете.
— А ти тут при чім?
— Посередник.
— Ти завше у щось вляпаєшся. Воно тобі треба? Ти ж дилетант.
— От я й звернувся до фахівця.
Франьо засміявся.
— Отже, ти знаєш того, хто це знімав?
— Так.
— Ти хоч усвідомлюєш, що з нами буде, якщо, наприклад оригіналу не виявиться там, де ти сказав? Ми ж будемо крайніми.
Я кивнув.
— Я знаю, що касета і фотографії там. У сейфі.
Франьо хвилю подумав і спитав:
— А де копія?
— Ти її отримаєш, коли перебалакаєш зі своїми. Оцю рекламу варто показати тим, кого на цій касеті відзнято. Розумієш? Тоді вони самі разом з міліцією і знищать Ромкову фірму. А ви в нагороду її переймете.
— Та це ясно, що ми самі нападати не будемо. Діло тут тонке.
— Але, Франю, попереджаю тебе, що коли захочеш зайнятися знову самодіяльністю, то цього разу так легко не випорснеш. За мною стоїть крутий чоловік, — брав я його на понт, — відразу пришиє.
— Ну-ну, не страхай мене. Подзвони в понеділок після шостої.
Я вернувся в машину.
— Ну, як? — спитав Ярко. — Клієнт дозрів?
— Дозріє в понеділок увечері.
— У той день, коли їх будуть брати, мусимо знайти якусь правдоподібну причину, щоб зникнути. Це теж, до речі, проблема.
— А чого нам боятися?
— А того, що заметуть і питати не будуть. А як розберуться, то вже пізно буде. Між іншим я збираюся провідати дружину.
Ярко пригальмував біля телефону.
— Зачекай секунду я їм задзвоню, — сказав порпаючись у бардачку. — Не маю пам’яті на цифри. Мусить пройти хіба з півроку, заки запам’ятаю. А то ще новий телефон… Ага, ось він.
Нарешті видобув пачку «Космосу» і вибіг з авта. Я знічев’я дивився, як він розкриває пачку і набирає номер, записаний на внутрішній стороні пачки. Розмова триває не більше півхвилини.
— Я їду до них, — сповістив, шпурляючи цигарки назад у бардачок. — Тебе де висадити?
— Нагорі Личаківської. Години через дві підбереш. Тобі вистачить часу?
— Вистачить. А ти чим збираєшся в цей час зайнятися?
— Зроблю одну візиту.
— І не хочеш мені сказати, кому?
— Краще тобі менше знати. Скажу тільки, що це в наших інтересах.
Я висів на Личаківській, під’їхав нагору на «двійці» і пішки перейшовся до будинку пані Аліни. Господиня приймала сонячні ванни в садку, розлігшись у шезлонгу і смалячи якусь білу тоненьку цигарку на довжелезному мундштуку. Була вбрана по-домашньому у китайський шляфрок. Біля неї на столику стояла ціла батарея алкоголю, кілька тарілок із закускою і фруктами. Судячи з порожніх келихів, пані Аліна щойно приймала гостей.
— О-ой, пане Юрцю! Як я ся тішу! Ну, як там ваша нова праця? Сідайте і вгощайтеся. Мала-м ту гостей з Польщі.
В її голосі вчувалося легке захмеління. Я вигідно розвалився у плетеному кріслі з доброю порцією югославського вермуту і сказав:
— Не знаю, чи маю вам дякувати, чи навпаки…
— Я була проти того, щоби ви йшли на цю роботу, — зітхнула пані Аліна. — Але Дзвінка так просила… Я не могла їй відмовити. Ви вже пробачте мене за всю ту комедію. Але хіба не хочете сказати, що вам там зле?
— А хіба ви не орієнтуєтеся, яка то банда? Я ще з таким криміналом справи не мав. Торгівля дівчатами і малолітніми дівчатками — це вам не забава.
— За малолітніх я вперше чую.
— Невже вам Дзвінка не розповідала?
— Ні. Можливо, не хотіла мене полохати. Бо якби я дізналася аж про таке, то нігди би вас не рекомендувала на ту роботу. Я давно знаю пана Ромця, знаю, чим він займається, але щось такого навіть не уявляла. І що — тепер? Що ж ви тепер хочете робити?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу