Сергій Жадан - Anarchy in the UKR

Які ж вони мисливці?

сказав хтось. Вони п'яні мисливці, відповів лісник, я так думаю, що їх на якийсь час затримають болота, там є болота, а потім вже самі дивіться, я вас попередив. Ми налили йому компоту.

Ще через годину, вже по темному, заступник вирішив знову їхати за самогоном. Його довго відмовляли, він не послухався, сів на велосипеда, зробив коло по табору і звалився в розкопки. Всі кинулись його витягати. Потім історики розбрелись по будинках пити одеколон, серед ночі ще раз приходив лісник, сказав, що мисливців, очевидно, не буде — застрягли на болотах, дістав ще пляшку і ми довго сиділи з ним за порожнім столом, в будинках співали історики, над столом горіло яскраве світло, ліс був темний і повний привидів, літо доходило своєї середини.

Під ранок я пішов шукати ліжко. Стояла тиша. Табір був розгромлений, про компот боляче було навіть думати. Я підійшов до найближчого будинку і зазирнув у вікно — на спальнику лежав Роман зі своєю дівчинкою. Я довго стояв біля вікна, раптом вона повернулась і подивилась на мене уважно і зосереджено. Колюча армійська ковдра спадала з її плечей, але вона навіть не прикривалась, дивилась» на мене довго й спокійно, так наче бачила мене вві сні. В той момент я найбільше й хотів, аби вона бачила мене вві сні. Раптом повітря пронизав чи'йсь хрип, я здригнувся, динамік просто вибухнув, кріденс, відразу впізнав я, це ж наш кріденс, музика, яку вона витягла з наших кишень — заступник начальника прокинувся і відчайдушно намагався відновити стан піднесення й ейфорії, котрий ще кілька годин тому панував у таборі і котрий ще й дотепер переповнював його свідомість і горло. Він зайшов у радіорубку, знайшов там касету нашої дівчинки і врубав, зрештою, в цій ситуації він міг слухати що завгодно, але доля підкинула йому саме кріденс, він додав гучності і сів за довгий порожній стіл, що стояв посеред лісу, і єдиний, єдиний на цілий ліс, ну, коли не рахувати мене і мисливців, якщо вони вижили звичайно, слухав цей дикий ранковий кріденс, котрий розривав динамік і наші голови, але не міг ні до кого, крім нас із ним, докричатись, зрештою, як завжди — тиша поєднує нас усіх, тиша тримає нас разом, і лише час від часу, випадково, диким і хрипким чоловічим голосам вдається вирвати когось із нас назовні, з кіл, проведених для нас смертю і забуттям, і той із нас, кому вдається хоча би одного разу з цих кіл вирватись і опинитись посеред сліпучого звуку, посеред крику смертельно поранених, слабких і вічно накачаних чимось чоловіків, літнього ранку, між вологих дерев, розуміє, як насправді багато важить його самотність, його напружений слух і нерозділена любов. Я дістав заначену пляшку спирту і сів за стіл. В цей час вона відвернулася від вікна, обережно прибрала руку Романа, все ще відчуваючи на своєму тілі її тепло, загорнулась із головою в армійську ковдру і спробувала заснути. Навіть не знаю, що їй снилося.

Ця історія про радіо, вона не дає мені спокою. Я знову і знову до неї повертаюсь. Що він говорив про діяльність цієї радіостанції? Він особисто кожного року перераховував гроші на їхній рахунок, небагато, баксів сто-двісті. Скільки їх таких було — втаємничених, котрі фінансували спільний і відкритий для всіх радіоефір? Можна приблизно порахувати — з ліцензією, орендою, податками, технічними витратами — скільки потрібно на рік для життєдіяльності такої станції, скільки в одному місці має жити підпільних і безіменних героїв з бездоганним музичним смаком, здатних зрозуміти — що за власний аудіо-простір, навіть не так — за власний простір потрібно боротись, його потрібно видирати з ворожих рук, з чужих динаміків, за нього потрібно башляти, живими бабками, зі своїх особистих заощаджень, інакше його обов'язково викупить хтось інший, а ти, натомість, утратиш ще один шматок своєї території, ще один із каналів надходження музики, диму, дощу. Подібна анонімність має всі ознаки церкви, якоїнебудь ранньохристиянської секти, котра функціонує на комуністичних засадах — з цілковитою відмовою від посередників, з загострел ним відчуттям приналежності до ідеального радіо, яке формується завдяки твоїй безпосередній участі, яке задля твоєї участі й було вигадане. Ти платиш двісті баксів і отримуєш свою музику, ти знаєш, що таких, як ти, в цьому місті, на цих вулицях є достатньо велика кількість, ти не знаєш особисто жодного з них, але якщо і наступного року твоя станція продовжує працювати, значить вони і далі лишаються поруч із тобою — твої брати і сестри, які підтримують тебе в твоєму великому протистоянні невідомо кому.