Сергій Жадан - Anarchy in the UKR

Я схопився за гілку і підтягнувся вгору. Стовбур був холодний і жорсткий. Обхопивши його руками, я поліз. Схопився за наступну гілку, перекинув через неї ногу і знову підтягнуся. Рукою вже можна було дотягнутись до шифера. Я оберржно піднявся на гілці, відчуваючи, як вона прогинається під моїми ногами, прогинається, але витркмує, закинув лікті на шифер, ще раз підтягнувся і перекотився по пласкій поверхні. Обережно піднявся і рушив уперед, майже наосліп. Небо було в хмарах, зрештою, мені саме це й було потрібно. Головне не забути, що я не зовсім тверезий і що я на даху, що ступати потрібно обережно і тихо, бо якіщо внизу хтось почує, мене звідси знімуть прямо у відцілення. Далі була стіна, я підстрибнув і спробував схопитйсь за горішній край, але не втримався і завалився на спину, чорт, подумав я, не вистачало ще розбитись

тут по п'яні. Я піднявся, коліно нило, підстрибнув ще раз. Підтягнувся на руках і заповз на виступ даху. Повільно поліз вгору, став на ноги і обережно пішов до краю, потрібно було пройти метрів двадцять, добре, що так темно, знизу мене ніхто не побачить, я теж тут нічого не бачу, головне вчасно зупинитись. За пару метрів дах обривався. Я сів на шифер і повільно став підсовуватись до краю. Зазирнув ункз. На площі горіли пару ліхтарів, здається, порожньо, у всякому разі навіть якби там хтось був, я б його не побачив. Переді мною лежала серпнева темрява і висів прапор. Я потягнувся рукою. Прапор був прибитий до даху. Я потягнув сильніше. Прапор затріщав і піддався. Я вирвав його разом із цвяхами і почав зривати полотнище. Зірвавши, заховав до кишені, з іншої кишені дістав свій прапор і почав прив'язувати до древка. Вийшло не зовсім естетично, але знизу, я так думав, yce виглядатиме як треба.

Я почав чіпляти прапор на місце. He зовсім міцно, але він усе ж тримався, міцно й не потрібно, подумав я — все одно завтра зірвуть. Обережно повернувся і поповз назад, підліз до стіни і на руках спустився вниз. Пробіг шифером, знайшов своє дерево і почав обережно спускатись. Став ногами на гілку, вона не витримала і надламалась. Я полетів униз, звалився на землю, перекотився, швидко встав і побіг в найближчий провулок. Відбігши пару кварталів, підійшов під ліхтар. Джинси на коліні прорвались, з рани текла кров. Я дістав із кишені трофейний прапор, відірвав від нього шматок і спробував себе перев'язати. В мене не надто вийшло, прапор перемазався кров'ю, вся ця конструкція на нозі не трималась. Чорт, подумав я і викинув скривавлений шматок кудись в траву. Це ж треба, подумав я, джинси порвав, на хуя було п'яним туди лізти; я лаяв себе і лаяв своїх друзів, котрі мене на це підбили, теж мені, злився я, молодогвардійці знайшлись, комсомольці, блядь, на амурі.

Доросле життя захоплювало і відлякувало водночас. Одного дня я раптом починав розуміти, що світ не такий продуманий, як видавалось у сім років, що простір дозується кимось і що мені, так само як і решті, доведеться, очевидно, грати за вигаданими кимось правилами. Доросле життя кривлялось і гримаси його нічого доброго не віщували. Все, що видавалось зручним, надійним і обжитим, як мої воротарські рукавички, у дорослому житті виявилось не зовсім придатним і цілком необов'язковим. Відкривалось щось велике, темне й надзвичайно захоплююче, так ніби світло в кінотеатрі гасло і зараз мали показати щось жахливе, до чого я був зовсім не готовий, але від чого я нізащо б не відмовився. Минуле залишилось у шухлядах старих столів і на книжкових полицях, теплим порохом купчилось по фотоальбомах і зачитаних наскрізь журналах, воно зберігалось бойовими хокейними клюшками на антресолях і в гаражах, припадало пилом в шафах із одягом, де лежали светри і футболки, з яких я виріс. До нього ще можна було торкнутися, відчути пальцями його фубу тканину, проте хто б став цим займатись, напевне що ніхто. Наше доросле життя за якимось збігом обставин співпало з дивними і болючими речами, що відбувались навколо, і котрі, здавалося б на перший погляд, нашого дорослішання не стосувались. Але так сталось, що саме в цей гіркий і чутливий період, коли все в тобі рветься і зростається по новій, навколо нас відбулось щось подібне, і ми змушені були дивитись, як доросле життязнищувало нашу країну, як воно ламало наших батьків, як воно викидало з себе всіх зайвих і непотрібних, всіх, хто так і не зрозумів, що ж насправді відбувається. Чи корисний був цей досвід, думаю я тепер. He знаю, невпевнений, я загалом не згоден, що будь-який досвід є корисний, По-моємуце перебільшення, адже очевидно, що можна ціле життя прожити біля моря і не бачити потопельників. У наших територіальних водах натомість трупів ставало чимраз більше.