Юрій Андрухович - Московіада

— Ти? Рятував? Життя? Чуже? — і знову він демонічно, люто засміявся, оркестр знову вдарив невблаганно, затих гобой натомість грім литаврів і барабанів перекрив усе. — Ти здатний рятувати лиш себе! Ти рятував себе завжди і всюди! Але й себе ти нині не вряту-у-у-у-єш! — останню фразу було досить вдало вписано у музичне тло і проспівано напрочуд соковитим тенором.

— Ну, що ж, — зітхнув ти, — так тому і бути. Я це життя любив — з усім паскудством, — хоч це паскудство й мучило мене. Однак не вб'єте ви мене цілком — я залишив слова, слова, слова… Слова, слова, слова… Щури безсилі — прогризти діри у моїх словах, — вони летять за вітром, як листки, — нехай летять же — хтось колись почує. Всього мене не знищить вам цілком — я в серці маюче, що не вмирає!…

Темп оркестру наростав. Це було якесь суцільне «алегро нон мольто», «престо фуріозо» чи щось подібне. «Сашко» вже не встигав за музичними фразами, рубаними й рішучими. Тож устигав тільки перепитувати:

— Ти залишив слова, слова, слова?

— Я залишив слова, слова, слова!

— Тебе всього не знищить нам цілком?

— Всього мене цілком не знищить вам!

— Ти в серці маєш те, що не вмирає?

— Я в серці маю те, що не вмирає!

Власне кажучи, цей заключний дует вийшов досить злагодженим і мелодійним. Твій зірваний захриплий фальцет вдало переплітався із солов'їним «Сашковим» тенором. Якийсь час іще лунав оркестр, завершуючи всю сцену потужною і трагічною, та все-таки, в чомусь найсуттєвішому, оптимістичною кодою. Нарешті все замовкло. 1 замість бурхливих оплесків глядацького залу ти почув чимраз агресивніше харчання й повискування з-за спини. Здавалося, що ув'язнені почвари шкребуться вже не у двері, а безпосередньо у твій светр.

— Отож-то, — кивнув головою на зачинені двері дещо засапаний «Сашко» і, діставши носовичок, повтирав з чола ріденькі краплини поту. Всього себе віддав музиці — Тепер готуйтеся, фон Ф., — покивав пальцем. — А проте, перш між перейдете у стан неперетравлених решток, маєте нагоду покращити свій гріховний баланс. Вас чекає, як кажуть німці, айне юберрашунґ!

— У умляут, — виправив ти його.

— Один хрін, — сказав «Сашко» і, взявши стільця з інвентарним номером на ніжці, вийшов із клітки.

Клітку він зачинив на ключ.

Уся ця стихійна забава зі щурами, кліткою, розпухлим коліном і оперовим чекістом здалася тобі чимось украй дурнуватим І зовсім неправдоподібним. Незважаючи на те, що задня стіна м е аж тріщала і ходором ходила від знавіснілої нетерплячки зачинених за нею чудовиськ, ти поки що не надто хотів вірити у страшну перспективу. Випите за день, вочевидь І далі робило своє. Тож ти вирішив усе-таки поспати і навіть замовив, для себе відповідній небесній канцелярії сновидіння про Венецію. Але, навіть не встигнувши доплисти водним трамвайчиком від Тронкетто до площі Св. Марка, був розбуджений чиєюсь ногою появою у твоїй клітці.

А то була Галя. Вона приклала свій палець тобі до вуст. І ти, за старою любовною звичкою, почав пестити його. І раптом відсахнувся, як від гадюки, згадавши, що вона — їхня спільниця. Але Галя випередила твої можливі докори.

— Мене викликали за службовим обов'язком. — пояснила. Я повинна зробити тобі кілька уколів…

— Навіщо, Галю?

— Для чистоти експерименту

— Для якої чистоти — моральної?

— Перестань хоч зараз, — тихо сказала, проте в голосі її не було ані краплини злості. — Знімай штани.

— Я хотів би померти з гідністю, Галино.

— Ніхто не претендує на твою гідність. Але штани треба зняти.

На ній був якийсь вельми офіційний костюм, щось на кшталт жіночої уніформи, хоча досить обтислої, з виразно коротенькою спідничкою. Трохи пахла горілкою, проте загалом трималася незле. Незважаючи навіть на дещо підпухлу вилицю.

— Розумієш, Галю, я хотів би померти без галасу і спотвореного обличчя, крім того, я не хотів би у передсмертній агонії накласти в штани…

— Отож і скидай їх, — наполегливо повторила вона.

— Ти можеш зробити так, щоб я помер красиво і з геройською піною, е-е, піснею на вустах? — запитав ти, слухняно розстібаючи перший гудзик. — І взагалі, поясни мені суть експерименту. Маю я право бодай на це? Що за дива діються у цих ваших підземеллях! Спочатку мені повідомляють, що запакують до голодних щурів Потім я дізнаюся, що мене колотимуть у дупу задля чистоти експерименту. І все це є нічим іншим, як приготуваннями відповідних структур до повсюдного запровадження військового стану!…

Вона відклала набік свою торбинку зі шприцами. І знову палець її ліг тобі на вуста.