— Розумієш, я об'їхав шмат світу, відвідав Північну Америку, Індію, Нову Зеландію. А тут ніколи не був, — він перепрошувально всміхнувся. — Подумав, що зрештою мушу побачити, хто це нам отруює Балтику, вбиває безборонних медуз.
— Ви, скандинави, такі ніби екологи, а до китів не маєте жалю.
— Це не ми, це норвежці. Два різних народи, як росіяни й поляки. Ніби слов'яни, а скільки різниці! Візьмімо, приміром, алкоголь. Пересічний росіянин п'є більше.
— Але світовий рекорд за нами, — похвалилась я.
— Я чув.
— Що ти ще знаєш про Польщу?
— Небагато. Самі гасла з енциклопедії: Шопен, Валенса, полонез, Сенкевич, Кєсльовський. Ну і, звісно, папа, квашені огірки й польська шинка. Це, мабуть, усе.
— Зовсім не мало. Я не знаю стільки про Данію.
— А що ти знаєш?
— Що? — замислилась я. — Андерсен, Гамлет. Звісно, Ларс фон Трієр і банди Ольсена. Хіба не дивно, що людина стільки знає про Америку, яка лежить за тисячу миль звідси, а не знає сусіда з-за межі?
— Що тут дивного? Американці — великі спеціалісти із самореклами.
Ми допили каву, і я мусила бігти на співбесіду. Яспер зголосився скласти мені компанію.
— Я огляну один із найстаріших університетів, а тобі буде веселіше. Лічильник, ясна річ, клацає.
Я ще ніколи не одержувала грошей за участь в іспиті. Але якщо Яспер хоче платити… Довелося чекати якихось п'ятнадцять хвилин. Яспер робив вигляд, що читає оголошення, а я робила вигляд, що не хвилююся. Раптом двері прочинилися.
— Просимо, Малинко, — професор широко всміхнувся, демонструючи порожні місця по кутніх.
Я ввійшла. Мені задали кілька питань, я відповіла, що хочу писати дослідження на тему інтеграції та співробітництва балтійських держав. Це спало мені на думку в останню хвилину.
— Це була б робота з межі соціології, управління та екології. З використанням найновіших статистичних даних.
— Чудово, — втішився ректор, затятий еколог і шанувальник статистичних даних.
— Це все, пані Малино. Дякуємо.
Я вийшла.
— Все? — здивувавсь Яспер.
— Гм. Кілька простих питань — і по змаганнях.
— Мені завжди казали, що поляки дуже закомплексовані. А ти така розкута.
— Я тільки прикидаюся розкутою, а душа в трусах. Навіть не пам'ятаю, про що мене питали. Цікаво, як я вийшла.
— Чудово, Малинко, випускнице і вже небавом аспірантко, — відповів професор, який саме показався з бічних дверей.
— Чудово було б, якби мене прийняли.
— Щоправда… — пригасив мій захват професор, — аспірант — це хтось між кур'єром і прибиральницею…
— Найголовніше, що я мала б заняття на найближчі чотири роки. Мала б мету.
Професор зиркнув на годинник.
— Так, мету, це дуже важливо. Але мені вже пора. Що я мав іще запитати… Власне, — заклопотано гмикнув він, — ти не домовилася б про мене зі своєю бабусею?
— На ворожбу?
— Господи, тихше. Це не мусять чути всі.
— Ти знаєш якусь добру ворожку, Малинко? — пані Чеся висунула голову з секретаріату.
— Мою бабусю.
— То й мене запиши, добре? Разом із паном професором.
— Я ще не знаю, чи виберуся, — буркнув професор.
— Нема чого соромитися, — защебетала пані Чеся. — Усі великі цього світу ходили до ворожок. Політики, диктатори… ой, перепрошую. Не те, щоб я на щось там натякала. Бо ж наш любий пан професор ніколи, ніколи б…
Пані Чеся на мить урвала, добираючи відповідні слова. Мабуть, їй нічого не прийшло в голову, бо вона змінила тему.
— Малинко, ти чула про Клюску?
— Що він розбився, — кивнула я.
— Ні.
— Не розбився?
— Розбився, але я не про це. Це остання новина. Сенсація. Дружина Клюски привезла з Канарів останки доктора, властиво, саму голову, бо це все, що вдалося зібрати. Зробили розтин, геть не розумію навіщо. Ну і все стало ясно.
— Що ясно? — зацікавився професор.
— Чому наш доктор Клюска так поставився до Касі й кількох інших студентів. Це була, мої любі, пухлина, пухлина лобної долі.
* * *
Ну хіба не дивно? Маленький клаптик завбільшки з черешню може обернути людину на бестію.
* * *
У середу оголосили результати. Мене прийняли! І на додачу призначили стипендію: цілих вісімсот злотих. Яспер дав мені вихідні, щоб я позалагоджувала справи в універі. Все було просто блискуче, пані Чеся вручила мені заліковку, я підписала всі потрібні папери й рушила в похід по бібліотеках. Продовжила чотири читацьких, записалась у дві нові бібліотеки. Наукову зоставила насамкінець, зважаючи на складний процес позичання книжок.
Читать дальше