Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

— Тільки не дівки.

Барменка принесла нам каву.

— Вже сім по шостій, — гарячкував Яспер. — Я не витримаю такої напруги.

— Заспокойся, прийде.

— Є, — шепнув він на всю кав'ярню.

Я сиділа спиною до входу. Обертатися не випадало. Побачу її, коли наблизиться. Зараза, я теж хвилююся.

— Хеллоу! — почула я низький і наче знайомий голос. Підвела голову. І побачила Йольку.

— О Господи! Це ти? — ошелешено видушила я.

— Я, — відповіла Йолька, вмощуючись поряд із Яспером.

— Ти висвітлила волосся.

— Перестала затемнювати.

— Я думала, ти натуральна шатенка.

— Ви знайомі? — запитав мене Яспер. — Це навіть краще.

— Як для кого. Добре, починай.

— Скажи, що я весь час згадую відпочинок на морі. Хотів його забути, але не можу.

— Яспер весь час згадує ваш відпочинок на морі.

— І що далі? — запитала Йолька, ремиґаючи жуйку.

— Тепер скажи їй, що я ніколи не був такий закоханий. Що не можу уявити собі життя без її усмішки, розмаяного волосся, блакитного бікіні.

— Він жити не може без твого волосся, усмішки й бікіні.

— Я можу подарувати його Ясперу. Воно мені вже набридло. Ні, цього не кажи. Я тільки пожартувала.

— То що я мушу відповісти?

— Вислухай його до кінця.

— Про що ви там шепочетеся? — втрутився Яспер.

— Та так, бабські балачки.

— Тепер, коли я хочу освідчитися?!

— А ти хочеш???

— Звичайно. І зараз це зроблю. Скажи їй, що я прошу її руки.

— Отак просто?

— Кажи.

— Слухай уважно, бо повторювати не буду. Яспер каже, що ніколи не зустрічав такої дівчини. Він вважає, що ти чудова, несамовита, сексуальна, інтелігентна й чарівна. Він ніколи такої не бачив і тому був би у захваті, якби ти вислухала його освідчення. Він мріяв про одруження з тобою від першої миті, коли тебе побачив.

— У вас страшенно складна мова, — зауважив Яспер. — Датською це одне речення.

— Дай мені закінчити, — цитьнула я. — Ну так-от, повертаючись до освідчення. Яспер питає, чи не хотіла б ти провести з ним решту життя.

— Він хоче одружитися? — Йолька підвела брови. — Клас. А коли?

— Коли ти хочеш одружитися?

— Чимшвидше. Хоч завтра, — відказав Яспер. — Ти думаєш, я маю в неї хоч який шанс?

— Побачимо.

— Ну то й що? — запитала Йолька.

— Каже, що ви можете побратися навіть завтра. Рішення за тобою. Сказати йому, що ти подумаєш?

— Я йому відповім.

Мить, повна драматизму. Йолька відкинула волосся назад, поволі облизала губи.

— Яспере?

— Yes? — озвався Яспер, даремно намагаючись приховати хвилювання.

— Deal. [1] [i] Домовились (англ.).

7.10. Вони одружаться за місяць, тринадцятого листопада, а потім поїдуть у синю даль, відстоювати права гепардів. А потім?

— Ми ще не знаємо.

І це говорить Йолька.

8.10. Сьогодні нарешті повертається Евка. Два тижні пробуксовки. Як на Евку, зовсім небагато. Я вже не годна дочекатися. Стільки мушу їй розповісти! Встигла вишурувати хату, випрала шимпанзе, поміняла воду рибці. Ще година. Я хотіла поїхати на вокзал, але Евка мене відрадила. Не знати, скільки вони стоятимуть на кордоні — австрійські митники полюбляють влаштовувати несподіванки. Тож чекаю вдома. Чим би то розважитись? Ага. Я давненько не дивилася «Вродливих та зухвалих». Напевно вже відомо, хто батько дитини Брукі. Ввімкнула телевізор. Саме трапила на Брукі. Стоїть у центрі кімнати з келихом вина в долоні. Схилена голова заповнила весь екран. Брукі інтенсивно про щось думає (це видно зі щелеп, які перемелюють невидимі кукурудзяні зерна).

— Цікаво, — питає вона у глядачів, які ховаються за лаштунками, — хто ж є батьком моєї дитини?

Фінальні титри, перелік виконавців на тлі пальм. І знову треба чекати до понеділка!

Що це? Здається, дзвінок. Я помчала до дверей. Евка!

— Я думала, ти вже не повернешся.

— Привіт, Малинко, подружко, аспірантко.

— Ти вже знаєш? Але я маю ще кілька тузів у рукаві. Ти чула про Йольку?

— Вона виходить за данця, через місяць.

— Хто тобі сказав?

— Краще допоможи мені з торбами. Вони важать, напевно, тонни. І забери в мене ті листівки, — подала вона мені стос поштівок, усі з Іспанії.

— Чорт, я зовсім забула про скриньку, — я взялася їх переглядати. «Привітай захисницю гепардів». — То про Йольку ти вже знаєш?

— Знаю, відсунь торбу.

— Зараза. Але про Клюску, напевно, не чула.

— Він розбився об матрац, а раніше скаженів через пухлину лобної долі. Найзастаріліша інформація. Зате я маю для тебе кілька свіженьких булочок.