Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

— …відповідний розмір гаманця, — допомогла я Йольці.

— Якщо я хотіла б увічнити свій шлюб у сірих клітинках аборигенів твого містечка, я зробила б так. — Евка на мить замислилася. — Молодий: біла перука в стилі Вальмонта. Чорний фрак, кришталеві ґудзики. Штани під коліньми застібаються на такі ж самі кришталеві ґудзики. А на ногах кришталеві черевики.

— Це відгонить Попелюшкою.

— Люди також люблять казки. Фалди фраку завдовжки кілька метрів, а кожен кінець тримає гном, зодягнений у копію костюма молодого. Такі самі черевички, перука, фрак із видовженими фалдами, які тримали б… приміром…

— … ще менші карлики, — підказала я.

— Не знаю, чи вдасться знайти ще менших. Але їх могли б тримати французькі бульдожки в маленьких перучках. Це у нас молодий. А молода виступила б у криноліні зі щедро задрапірованої фольги від шоколаду. До спини можна почепити десятки білих повітряних кульок, які підносили б її, як ангела. Наречений тримав би її на мотузочці, всіяній маленькими дзвіночками, які дзеленчали б при кожному русі. Проти вівтаря дружка в костюмі Ероса прострілив би всі кульки, молода лагідно опустилася б на рушничок. Під час церемонії молодята одягли б одне одному обручки на підмізинні пальці ніг. А після шлюбу віддалилися б…

— …у ношах, які несли б два десятки рославих пігмеїв, — докинула я. — Хоча це може значно підвищити витрати.

— Дякую, з мене досить, — перервала нас Йолька. — Я бачу, що ви легковажите важливою церемонією.

— Зате ти надала цілій справі чавунної ваги.

— Прошу конкретики.

— Хочеш конкретики? Твоя мама похвалилася мені — хоч не знаю, чи це привід для пихи, — що на честь тієї важливої церемонії твої батьки взяли кредит на шістдесят тисяч злотих. Будуть сплачувати його десять років. Десять років! До того часу ти вже можеш розлучитися.

— Не розлучуся, — заявила Йолька.

— Звідки така впевненість?

— Бо я знаю Віктора. Уяви собі, Евко, що ти порядний амбітний чоловік із перспективами. Трохи важко, — дошкульно всміхнулася вона, — але для чого ж бурхлива фантазія?

— Гаразд, — прийняла виклик Евка, — я симпатичний брюнет із великим майбутнім. І що?

— Ти одружуєшся зі свідомою недурною дівчиною. Знаєш, що її батьки видерли із себе кишки, щоб перетворити весілля на справжню подію. Їм доведеться впродовж десяти років затягати пасок. Ти пішла б? От бачиш!

— І тебе влаштовує, що чоловік не йде тільки тому, що має докори сумління через той кредит?

— Сподіваюся, що він буде зі мною і з інших причин, але варто підстрахуватися.

— Знаєш що? Мені щось перехотілося валандатися по крамницях.

— Ну і добре, — відказала Йолька ображеним тоном. — Я піду сама. Гарних мрій про принца на білому коні. Може, він колись до вас застукає.

І вийшла.

— Навіщо ти її дражнила? — обізвалась я по довгій хвилі.

— Я не можу бачити, як вона вляпується в лайно, — буркнула Евка, складаючи вежу із сірників.

— Так уже й вляпується! По-перше, вона знає, що робить. А по-друге, з Віктором усе гаразд.

— Інспектор Ґаджет. Усе найвищого ґатунку, аж по кінчики залакованого волосся. Сорочка від «Армані», на ногах Бразилія, а на задку «Кельвін Кляйн».

— Він доглянутий.

— А як на мене, це ходяча «ґаджетівщина». І він узагалі не матиме жодних докорів сумління.

— Звідки ти знаєш?

— Знаю. Змінимо тему, гаразд?

— Гаразд. Що там у ректора? Ти ходила?

— Так, минулого понеділка.

— Придумав?

Вона кивнула.

— Розповіси мені?

— Нічого страшного. Маю підтягнути його сина з хімії та з англійської. Пацан ледве склав випускні в технікумі, а за місяць має вступні до універу. Досі він відкараскувався як тільки міг. Утікав з уроків, не ходив до репетиторів. Ректор гадає, що я добре на нього вплину. Ми вже мали перше заняття.

— І як воно?

— Він знає хімію краще від мене.

30.05. Евка і далі не в гуморі. Йолька поглинута приготуваннями до весілля. Рафал мовчить, мама теж. Кожен зайнятий собою. Нудота. То саме так і виглядає самотність?

Що ж зробити? Сходити до Губки? Нині він не працює. Знаю, напишу на аркушиках прізвища знайомих і тягнутиму жереб. Кого витягну, до того зателефоную. Йолька. Ще раз. Знов Йолька. Ну гаразд, тягну останній раз. Йолька.

— Привіт, Йолю. Ти зайнята?

— Так, але коли я не була зайнята?

— Купила сукенку?

— Сьогодні вранці, і знаєш, кого я зустріла? Властиво, не знаю, чи повинна тобі казати…

— Тепер уже мусиш, бо непевність мене вб'є.

— Дівчину Рафала. Вона також міряла сукні. Мала на пальці твою обручку. Такий золотий перстеник із кількома перлинками?