Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

— Я теж зав'язую з тим Днем студента. Це не на мою печінку.

— І не на мою шкіру, — докинула я захриплим басом. Після вчорашніх співів наші голоси сіли на октаву. — А стільки викинула на косметичку перед забавою. Погляньте на моє чоло.

— Начеб ти забула змити суничну маску, — оцінила Йолька.

— Дуже дякую. Ти вмієш утішити.

— Мені ти і так подобаєшся. Особливо зліва, отой Вілліс.

— Нічого не розумію, — прохрипіла Йолька. — Який іще Вілліс?

— А це у нас такий шифр.

— Скажи краще, як ти дісталася додому? — поцікавилась Йолька.

— Я думала, це ви мене дотягли. Хіба ні?

Евка покрутила головою.

— Ми загубили тебе одразу перед виходом.

— У такому разі не знаю. Це таємниця.

Ми довго сиділи мовчки, вслуховуючись у пошум дощу.

— Мене, здається, попускає, — повідомила нам Йолька.

— А я й далі маю в голові розсипані «пазли», — прохрипіла Евка.

— До завтра вони складуться, — втішила я її.

— Мусять, бо в мене важлива зустріч.

— Із «коником»? — зацікавилась Йолька. — До речі, цікаво, як там наші коники?

— Вони, напевно, лікують опіки на шиї й мозолі на плечах. Принаймні мій. Він витримав п'ять пісень. А було що тримати, я додала три кілограми, — поплескала я себе по стегнах.

— Ти все одно важиш менше, ніж Евіта.

— Але Евку тримати, як надувне коло. Всюди м'ясце. А я, як парасолька з поламаними спицями. Шпичасті стегна, гострі лікті й місцями целюліт…

— Високий видавався дуже задоволеним. Ти залишила йому координати?

— Ні, я розчинилась у натовпі. Навіщо псувати гарний спогад? Ми зустрілися б при сонячному світлі, і все зникло б. А так я завжди пам'ятатиму про День студента, проведений із Симпатичним Незнайомцем.

— Не викручуйся, не викручуйся, — втрутилась Йолька. — Ти просто втікаєш від реальності. Варто появитися гарному хлопцеві, як ти зразу закладаєш ноги за пояс. Волієш здалеку зітхати, ідеалізувати.

— А нехай навіть і так?

— Потім не плач, що нікого не маєш. У тебе, Евко, теж застій? Чи ректор робить якісь кроки?

— Гм. Я маю бути в його кабінеті завтра об одинадцятій. Тому я так посилено працюю над укладанням «пазлів».

— Ти маєш бути в панчохах чи без?

— Без, зате в нашийнику і з батогом, — огризнулась Евка. — Чому ти така гидка?

— Я просто пожартувала, — скривджено відповіла Йолька. — Хотіла тільки тебе розрухати, поки це зробить твій ректор.

— Йолько! — крикнула я.

— О Боже, Малино, — Евка вхопилася за голову. — Мені аж у скронях затріщало. Ніде людина не має спокою. Мабуть, піду додому, хтось із вас має охоту мене доволокти?

— Ми теж з бодуна, але я можу поставити вам таксівку. Віктор знайшов мені роботу на вакації.

— Ти щаслива. А я навіть не починала шукати.

— Люба, якби я покладалася тільки на щастя, — прохрипіла Йолька. — Просто я вибираю потрібних людей.

— Дякую за зізнання, — озвалась Евка.

— Я мала на увазі Віктора та його знайомих, — пояснила Йолька. — А щодо вас? Товариство двох коників-стрибунців іще нікому не зашкодило.

29.05. Сесія не за горами, тож треба розслабитися. Подихати повітрям. Тільки от де?

— Походите зі мною по крамницях? — запропонувала Йолька. — Поможете вибрати сукню.

— Шлюбну? — зацікавилась Евка. — Гаразд, чому б і ні.

— Ти купуєш чи береш напрокат? — запитала я.

— Певно, що купує. В найкрутішому весільному салоні. Я вгадала? А до шлюбу поїде на тридцятиметровому «Лінкольні».

— Звідки ти знаєш?

— Твоя мама сказала мені по телефону. Що ніби дружки повинні мати однакові сукенки, а візажист приїде аж із Варшави, з телебачення.

— Це у нас стандарт, — пояснювала Йолька. — Щоб ти знала, які весілля роблять люди. Товариш Віктора одружувався в білому шовковому фраку з Китаю, вишитому вручну…

— …дев'ятирічними дівчатками, яким платять по долару за день, — перебила її Евка.

— Мене не цікавить, ким саме. Молода мала двадцяти-метрову вуаль. Вони їхали у справжній кареті, запряженій четвірнею. А наша сусідка мала аж вісім дружок, кожна в сукні з Парижа. Ну чого ти так дивишся? Хіба погано, що люди хочуть вирізнитися серед натовпу?

— Збільшуючи кількість дружок, метраж вуалі й діаметр криноліна? І ти називаєш це вирізнитися серед натовпу?

— А що, на твою думку, оригінально? Лантух із-під картоплі і дерев'яні сабо?

— Ти хочеш знати?

— Охоче послухаю. Тільки май на увазі кілька вступних умов. По-перше, ти береш шлюб у моєму містечку, по-друге, хочеш справити на людей відповідне враження, а при тому маєш той, ну…