Валія Киян - Правда про секс. Ілентина

Мене всі мусять публічно називати Іваном, приватно називають Арієм. Як тільки Мовчун зайнявся діяльністю на сайті, його місце в розмові зайняли Киця з Сабріною. Провокують мене.

— Умію грати тільки на нервах, на гітарі не вмію, — пишу Киці.

— Свята правда.

— Марго, тобі я ще не грав, як знаєш?

— Марго собі уявляє, — пояснила мені Сабріна, не знаю кого з нас хотіла підбадьорити.

— Граєш, граєш, тільки в тих нервах того не зауважуєш, — Киця в Арія вірила.

— Можливо, ти сама на тих струнах пальчиками перебираєш. Я тільки слухаю, бо умію слухати.

— Я перебираю по клавішах роялю. Мовчун грає на скрипочці, то має струни.

— Рояль також має струни, тільки заховані.

— Добра увага.

Бачу, що з мене сміються. Мовчун пробує мене захистити.

— Перепрошую, я на скрипці пиляю. Іван мав на увазі професора Ешненєго?

— Мав на увазі нервові струни. Але можливо, не всі їх мають, то шукають чим замінити. Мовчун, я знову не те написав? Знову Марго на мене розгнівається?

— Ні все в порядку. Й надалі дуже тебе люблю, — відгукується Киця.

— Ти мене заспокоїла, а то не знаходив собі місця. Що подаруєш завтра Мовчуну?

— Я є далеко, але пам’ятаю про те, що важливе.

— Марго, знаєш, що Мовчун любить?

— Мовчун любить нас.

— Я це бачу.

Віртуальність.

Ранок, місто, безлюдні вулиці, стукаючи копитами по асфальту, йде табун однорогів. Серед табуна на білому однорозі ВОНА. Пройшли одну вулицю, другу.

— Десь тут, я точніше не знаю де.

Заіржав чорний жеребець і повів табун. Зупинився біля будинку, глянув на вікна, заіржав весь табун.

— Хей! Хей! Хей! Прокидайся! Ми прийшли привітати тебе з Днем Народження!

Заспане обличчя зі скуйовдженим волоссям появилося у вікні. Однороги знову заіржали, ВОНА помахала рукою, махнув у відповідь.

— Заходь, двері відкриті для тебе.

Спробував поліпшити свою зачіску, поворушив волосся рукою, не дуже то щось змінило.

— Ти не повинен сумувати в такий день! — Зайшла до його покою. Все було так, як вона уявляла. Обняла, відчула запах чоловічого тіла після сну.

— Що робитимеш сьогодні? Будеш приймати гостей?

— Уже приймаю.

— Минулого разу ти готував білий борщ, що буде цього разу?

— Що приготуємо, то й буде.

— Давай ми приготуємо все там, на нашому березі моря. Все, що захочеш, ми будемо готувати під шум хвиль і крик чайок, а однороги будуть бігати берегом.

— Чайки можуть щось поцупить.

— Не будь жадним!

— Я не жадний, «я домовитий». Але де мій подарунок?

— Я і є твій подарунок!

— Я маю його розгорнути і подивитися. — Розстібає на ній ґудзики, падають на ліжко. Постіль ще має запах його тіла. Цілуються, пестять один одного. — Нехай однороги трохи почекають.

Однороги чекають поки вони бавляться в, ще зігрітому ним, ліжку.

— Ми можемо продовжити розпочате на однорогах. Йдемо, поки місто не прокинулося. І як що, придумаєш позу в якій я могла б пестити тобі «його» губами, сидячи верхи на однорозі, я зроблю тобі «то»!

— Не дражнишся! Бо візьму тебе, закину собі на плечі і триматиму вниз головою, губами в потрібному місці, поки не виконаєш обіцянку!

— Ти активний з самого ранку! Я пожартувала!

На чорному однорозі сидять обоє. ВОНА, напівроздягнена, сидить обличчям до нього, обнімає і пестить, тулиться всім тілом. Табун однорогів йде до моря.

— Знаєш, в цей день мій батько…

— Ти говорив, я пам’ятаю. Це сумно, та я думаю, він не хотів би, щоб ти сумував сьогодні. — ВОНА говорить серйозні речі, при цьому пестить його все більш відверто, дозволяє своїм рукам гратися його тілом.

— І знаєш, що ми приготуємо в першу чергу? Каву з вершковим морозивом. Ти тоді говорив вірно, вершкове морозиво до кави ліпше.

— Ой!!!

Одноріг став брикати. Вже було чути шум хвиль. Табун розбігся берегом. Чорний одноріг став на диби біля знайомої скелі. Було гарно, берег обнімався з морем. Поряд на хвилях гойдався човен, кричали чайки.

— Сьогодні буде гарний день! З Днем Народження Коханий!

Реальність.

— Арія сьогодні не буде.

— А що так? Ти дзвонила йому?

— Дзвонила, сказав, що не прийде. Запитала: «чому?», відповів: «Тому, що!»

— Ти ж знаєш, чому.

— Знаю, але мені хотілося почути його версію. Уже так розлінувався, що навіть лінь придумати що-небудь збрехати.

Ілентина і Таленка стоять біля театру, дивляться як радо зустрічає Кулона, колишня його собака, а тепер собака його колишньої дружини.

— Вчора були у куми. Антон при всіх подарував колечко з діамантом, просив мене вийти за нього заміж. Відповіла йому згодою, вийду за нього.