Мирослав Дочинець - Криничар

Гроші люблять рахунок і перерахунок. Це найліпше пещення для них. Віддавайся цьому сповна, з неметушливою радістю. «Радься» з грошима, на що їх потратиш, прислухайся до них ‒ куди вони просяться. Рахуй гроші кожного першого і останнього дня місяця. Перераховуй до найменшої копійки. Вголос називай лише великі круглі числа. Грошей не рахують на порозі і за порогом, а також після заходу сонця. Не рахують гроші, кладучи на коліна. Не беруть гроші з чиїхось рук.

А де ж тримати гроші вдома, котрі не крутяться в роботі? Вони люблять місця біля порога, бо твій дім ‒ це їх дім. А ще їм, як і домашнім квітам, смакує запах того, що споживає господар. Місце на куховарні їх теж вдовольнить. Найрозумніше розмістити відкладені гроші в шести різних сховках. А якщо ти чоловік із розмахом, то ще ліпше вкласти їх у шість прибуткових справ.

Не прибіднюйся і не проси собі мізерію. Проси понад потребу ‒ і матимеш з лишком. Але на себе особисто користай лише за потреби, бо вищі сили «вріжуть» потік дарів, що звітрюються на пустощі.

Якщо ти зголосився служити грошам, то мусиш служити їм вірно, непохитно й до кінця. Тоді їх довіра до тебе й віддача будуть зростати. Не намагайся заробити для когось. Навіть для дитини чи матері ти не заробляєш, а вділяєш їм із заробленого. Гроші визнають лише одного господаря. У кожного повинні бути свої гроші. Що раніше твої діти почнуть заробляти на себе самі, тим ліпше і для них, і для тебе.

Якщо ти заповзявся володіти грошима, то знай, що й вони володітимуть тобою.

Гроші не зрозуміють тебе і образяться, якщо ти легковажно проминеш одну, другу, третю можливості, які можуть принести дохід і побільшити твій капітал. І понад це, сам мусиш повсякчасно шукати нові такі змоги, шукати й утілювати способи множення грошей. Бо ти служиш грошам, а вони служать тобі. Ви ‒ одне ціле в цій безнастанній, нелегкій, але захопливій роботі.

Відкрив мені Гречин і магічний квадрат Піфагора, що помагає радитися з числами і притягує їх на твою потребу Хотів ще навчити, як вирахувати своє «щасливе нумеро», послуговуючись днем, місяцем і роком народження, іменем, прізвищем, а також знаком небесним, під яким ти прийшов у світ. Але його ми так і не вивели, бо я не знав достеменно, коли народився, а прізвище мені недавно вигадали Мордко з нотарем. Так я й живу «без щасливого нумера».

Сонце стояло в півлипи, коли Гречин почав свою лектуру. А як звершив ‒ просинена темінь затягла наш притул. Її розріджувало місячне сяєво, що сіялося крізь дощаті стулки. Гостре, холодне око місяця кліпало до мене, як срібний талер. Таким був місяць і тої ночі, коли ми прощалися з Соломкою. Вона зливала мені, а я хлюпав повними пригорщами їй на груди й на плечі. Дівчина мовчки здригалася, приймаючи воду, як причастя. Вода стікала березово-білими руками, затягувала їх тьмавим сріблом. Здавалося, якщо торкнуся її пречистого тіла — воно задзвенить, як моя радість. На порозі, облите місячним лоєм, стояло склянятко з вином. Його ми не рушили того вечора. Тепер я шкодував за тим місячним вином. Може, чари трунку вберегли б мене, загострили б око, а руку зробили легкою й замашною, як ліщинова рибальська притуга…

Одначе я проковтнув гіркоту, як Єврідам проковтнув свої зуби, коли йому вибили їх у кулачному бою. Бо ніщо не сміє вадити тобі в борні. Ні вибиті зуби, ні навіть відсутність зброї. Так, як чинив фестієць Гарматид. Коли вороги вибили з його рук меч, він продовжував битися голіруч. А коли відсікли йому руки й підтяли ноги, воїн кусав напасників у п'яти… Чи згадати атлета Демократа, котрий виходив на арену з хворими ногами. І коли вже не тримався на рівних, окреслював довкола себе коло і пропонував суперникам витягти його звідти. Вони не годні були це зробити, і переможцем оголошували Демократа… То була осібна школа Гречина ‒ зазнайомлювати мене з титанами тіла і духу, котрі поборювали передусім ворога в собі.

Але тепер він говорив про гроші, говорив притишено і сухо. І слова його шелестіли, як злежані папірці: «Гроші ‒ як їжак, котрого легко зловити, але непросто втримати. Бо їх приваблюють до себе не руками й не розумом, а зосередженістю й волею. Вчися зосередженості, якщо хочеш мати гроші».

«Як?» ‒ вихопилося в мене.

«А так: помічай між кліпом ока довкола себе кожен рух, кожну щопту великого цілого, кожну змінну сутність людської природи. Починай з простенького ‒ з найдрібнішої цятки, ну, хоча б на стелі. І вдивляйся в неї, вбирай очима, щоб проникнути в неї, як у клітину Первозданності, ‒ і вона відкриється тобі, впустить тебе в своє лоно, аби ти вивільнився і сам диктував свою волю. Зачепи мізинцем ланку ‒ і потягнеш ланц Усесвіту. Скільки тобі треба ‒ стільки собі потягнеш… Лише ‒ в цілісному ретязі, не розриваючи ланок великої сув'язі речей…»