Юрій Винничук - Весняні ігри в осінніх садах

— І справді, чому б і не заткатися?

Я витяг пляшку вина, розкоркував і зробив великий ковток.

— Це те іспанське вино, яке ми вирішили приберегти на пікнік? — обурилася Ліда.

— Тепер це вже не має жодного значення, — сказав я. — Волію посмакувати ним зараз.

— Е, на що ти натякаєш? — спитала Уляна і, вихопивши в мене пляшку, теж надпила. Після неї пляшка перекочувала до Ліди.

Нам було чого нервуватися. Мало того, що їдемо на краденій машині, та ще й веземо порядну суму грошей за попереднє авто.

— Блін, — процідив крізь зуби Олько, — він не відстає ні на метр.

Джип ішов за нами, витримуючи весь час однакову дистанцію, а довкола панувала пустка: жодного населеного пункту, ані живої душі, тільки дерева, дерева, дерева.

— Ой, здається, ми вляпалися, — зойкнула жалібно Уляна. — Дайте сюди вино, я мушу зняти стрес.

— А що, коли зупинитися? — запропонувала Лідка. — Може, він просто проїде повз нас?

— Ні, краще тримати його позаду, — не погодився Олько. — Боюся, що попереду нас може чекати засідка.

Я відкоркував ще одну пляшку.

— Ну, ви даєте, — сказав Олько. — Відкрий мені коньяк. Най і я собі ґольну.

— А тобі не можна, — зауважила Уляна. — Хочеш мати справи з польською поліцією?

— О-о, дорого б я дав зараз за зустріч із нею. Агов, поліціє! Рятуй наші душі!

Я подав йому коньяк, і він, набравши повен рот рідини, хвильку потримав, немов вагаючись, і ковтнув, із задоволенням видихаючи повітря.

Добру годину ми їхали з таємничим джипом на хвості, видудливши за цей час три пляшки вина і півпляшки коньяку, аж поки несподівано не вигулькнуло за рогом світло бензозаправної станції. Радісний вигук племені ірокезів струсонув авто. Ми в’їхали на терен заправки і зупинилися поруч із фурами. За мить до нас приєднався і чорний джип.

— Дівчата, закрийтеся і носа не висовуйте, — звелів Олько, а мені кивнув: — Ходімо до крамниці.

З джипа ніхто не виходив. Ми зайшли в яскраво освітлену крамницю, де були також столики, за якими водії пили каву, і стали вибирати газовану воду, не спускаючи ока з джипа. Нарешті звідти вийшов якийсь чоловік, запалив цигарку, хвильку потупцяв біля авта і попрямував до кльозету.

— Розрахуйся, — сказав Олько, а сам вийшов з крамниці.

За хвилю я побачив, що Олько причаївся в тіні так, аби той чоловік не міг його обминути. Фури затуляли його від вікон крамниці. Я подивився у бік джипа, там сидів ще хтось, з-за опущеної шиби долинала приглушена музика. Скільки їх? Двоє? Троє? Заскрипів гравій, з’явився незнайомець, він ішов повагом, попихкуючи цигаркою, і ось у мить, коли він минав Олька, дістав різкий удар по голові. Чоловік заточився і впав. Олько навалився зверху і притис йому до щоки револьвера:

— Co pan… со pan… (Що ви… що ви…) — лопотів перелякано чоловік.

— Якого хєра ти за нами слідкуєш? Хто тебе послав? — шипів Олько.

— Nie… nie sledziliśmy… mam słaby wzrok… zawsze nocą jadę za kimś… tak jest tatwiej… (Hi… ми не слідкували… я маю слабкий зір… тому завше уночі їду за кимось… так мені легше…)

Я раніше від Олька второпав, що то помилка, бо якби нас і справді хтось переслідував, то хіба наша мафія, а тут — поляк. Та не встиг я гукнути йому, щоб відпустив чоловіка, як із джипа вибігла жінка:

— Krzysiu! Со oni chcą od ciebie? Ratunku! (Кшисю! Що вони хочуть від тебе? Рятуйте!)

Тут вже й Олько зрозумів, що це випадкові люди, він поміг чоловікові піднятися, сховав револьвера і став вибачатися, але жінка рвалася до крамниці, погрожуючи поліцією. Чоловік враз теж осмілів і голосно обурювався, розтираючи потилицю.

— Bandyci! Zapisz jego numer rejestracyjny! (Бандити! Запиши номер авта!)

Олько висмикнув із кишені стодоларову банкноту і простягнув жінці:

— Nie jesteśmy bandytami. То nieporozumienie, myśleliśmy, że nas sledzicie… Proszę przebaczenia… Wlaśnie odjeżdżamy, pan może jechać za nami… (Ми не бандити. Це непорозуміння, ми подумали, що ви за нами слідкуєте. Але ми вже їдемо, можете їхати за нами…)

— No nie! Dosta tego! — обурився чоловік. — Niech pan zjeżdża. (Ні! Досить того! Забирайтеся!)

— Dziękuję. Nie zawiadamiajcie policji, to przykre nieporozumienie. (Дякую. Не повідомляйте поліцію, це прикре непорозуміння.)

Ми поквапилися до авта і за лічені секунди вискочили на трасу.

— А все ти! — бурчав Олько.

— Чому я? — не розумів я.

— Ти перший звернув увагу на джипа.

— Ти ж казав, що теж на нього звернув увагу.

— Але я сумнівався, а після твоїх слів я вже ні про що не думав, як тільки про цього дурного джипа.

Дівчата нічого не зрозуміли з того, що відбулося, і я їм пояснив. Вони довго реготали, чим бісили Олька ще дужче.