Юрій Винничук - Ги-ги-и

швейцар сказав хватить чудити наступний номер наступним номером з'явився міністр охорони здоров'я і вивів за собою цілу зграю веселих та сумних карликів у формах штатних кагебістів

спочатку їх вишикував в одну шеренгу і наказав порахуватися на «перший-другий» а тоді другим номерам вийти вперед і знову порахуватися і знову другим вийти вперед і так він їх ділив і ділив що з восьми карликів стало шістнадцять а далі тридцять два а там і шістдесят чотири і ставало їх за кожним разом усе більше та більше хоч правда вони водночас і маліли аж поки не стали такими дрібнюсінькими пуцьверінками як мурашки і аж в очах заряхтіло а тоді міністрові як не закрутить у носі а він як не чхне а ті карлики як не розлетяться на всі боки мов порошинки то так і сипонуло на нас що і ми мусили чхати

швейцар виштовхав міністра і оголосив виступ міністра культури

міністр склав руки на животі задер голову у небо зосередився і сказав дозвольте вам прочитати монолог Гамлета з опери коза-дереза

брррр замотали ми головами з Еммою

тоді я заспіваю чуваську серенаду

фрррр замотали ми головами знову

тоді дозвольте прочитати лекцію антирелігійні мотиви в творчості апостола Петра

я не витримав і пошпурив у нього капцем

міністр жадібно пригорнув капець до грудей і вигукнув я збережу цей дар як свідчення любові

щезни гаркнув швейцар і дав йому копняка

а я маю кращий номер сказала Емма і вибігла зі мною на сцену

ану ну сказав швейцар

Емма підкинула мене вгору попід самі хмари дмухнула і я поплив я плив і плив і небо наді мною гойдалося а мокрі хмари терлися об ноги мов кошенята а коли вона перестала дмухати я повільно грайливо опав у її підставлені долоні і скрутився калачиком та легше мені від цього не стало

Я твердо вирішив літати тими літаками, які запускає Емма Зунц, вона робить їх на совість, бо вичитала рецепт зі старовинної книги.

Отже, береться дві склянки муки, два яйця, літра молока і все це змішується, збивається на рідку масу, можна ще посолити, поцукрувати і вкінці влити ложку олії, потім вливати потроху на розпечену пательню, в результаті чого матимете тоненькі пляцки, як для налисників.

Коли напечете тих пляцків достатню кількість, викидайте їх по одному у вікно, майже всі вони впадуть на землю, але один обов'язково закрутиться у повітрі, наче металевий диск і, зробивши коло, повернеться вам у руки.

Отже, цей аеропляцок і можна використати для побудови літака.

Будується літак елементарно — всього лиш слід ножицями витяти його з пляцка.

Але тут і криється найбільша небезпека — досить врізати трохи більше, або трохи менше і ваш літак стане небезпечним, бо, злетівши, вріжеться в яке-небудь дерево, або впаде в криницю, чи комусь в око. Тому краще самому літака не витинати, а піти до Емми Зунц і попрохати її, щоб вона це зробила сама.

Одного разу я сів у літак, який витяв сам, і залетів у якусь дурнувату книгу, котру нікому не видавали і берегли, наче якусь таємну зброю. Пролежавши у тій книзі, може, рік, може, два, я відчув, як мене починає гризти страшенно люте і страшенно складносурядне речення з двома хижими присудками.

Я спробував кричати, але між стиснутих сторінок це було неможливо.

Тепер я опинився в середині цього речення, воно поглинуло мене, наче кісточку вишні, але через те, що та книга зовсім безнадійно дурна і нікому її не видають, ніхто ніколи не міг мене виявити.

З тієї пори я твердо вирішив літати лише тими літаками, які запускає Емма Зунц.

Але мені від того легше не стало.

До Емми часто заходили гості, вони сідали хто де ляже і пили, а пили вони в основному струдлю і заїдали скраклями.

От, коли вони впивалися так, що їм очі вилізали з вух, то починали вовтузитися і всіляко співати, навіть не по-нашому, а коли Емма не мала гумору, то ці їхні забави ставали їй упоперек рота і вона тоді підливала в струдлю малярівки, від якої гості відразу зеленіли і ставали такими зеленими, що починали скидатися на живі помідори.

Це було дуже потішно, і в Емми відразу піднімався настрій, не кажучи про все інше.

Після цього вона виганяла гостей у сад і казала: раз ви такі зелені, значить всі ви кущі і повинні рости в саду — і гостям нічого не залишалося, як починати рости і вкорінюватися, згодом, дехто з них навіть плодоносив, а Емма успішно продавала на базарі.

Восени вона їх виганяла з саду геть і ті розбрідалися по хатах, розносячи тугу і розпач за втраченим Едемом.