Рузя, як те зачула, спалахнула, мов жар, і очка опустила. Відразу видно, що мою пожертву оцінила вона, як найвищий дар своєї долі. Нарешті вона скине із себе важкі ланцюги невинності і наситить спраглу плоть.
Всі решта важко перетравлювали мою пропозицію, гарячково підраховуючи свої відсотки. Аби полегшити тії підрахунки, я продовжив:
— Оскільки я — її повновладний власник, то вимагаю для себе сорок відсотків із прибутку.
Я знав, що кажу. Стрийко, зачувши про гроші, відразу забув, що йдеться про доньку, і кинувся торгуватися, збиваючи ціну. Стрийна і своє вставила:
— А мені скільки перепаде? То ж я її родила. Дев'ять місяців носила, аж мені поперек ломило! Прошу мені заплатити за кожен місяць.
— Не дев'ять, а сім, — сказала моя матінка. — Я добре пам'ятаю. Через те воно таке худюще і вродилося.
— Як то сім? — насторожився стрийко. — Я добре рахував. І знав, що роблю. Все йшло за планом. Сім бути не може, бо мене до войська забрали відразу по весіллю. То було в листопаді, а Рузя ся вродила на початку серпня. Себто якраз через дев'ять місяців.
— Так, на початку серпня, але вродилася на сьомому місяці, а не на дев'ятому. Так жи твоя жіночка через два місяця після шлюбу мусила мати з кимось контакт близького ступеня.
Стрийна сиділа з очима в стелю і зовсім біла.
— Як-як? Якого ступеня? — морщив чоло Стрийко.
Потім поволі повернувся до стрийни, подивився уважно, мовби прицілюючись, і, не довго думаючи, заїхав так в зуби, що стрийна гугупнула разом із кріслом, розкинувши руки і ноги. В лівій руці вона стискала свою щелепу, котру перед хвилею встигла вийняти.
— Так то є з бабами, — похитав головою стрийко і всмалив собі десять дека шпагатівки, не закусуючи. — Двадцять п'ять і ні відсотка більше.
— Добре, — погодився я.
Рузя про свою долю навіть не мрукнула, бо ж дістала все, про що тільки могла мріяти — кожної ночі по п'ять-шість хлопів, а то й більше. Не життя, а рай. Сам би заздрив, якби був кобітою.
Але на тім проблема не закінчувалася, а щойно починалася, бо коли екс-Лоліта переймалася лише тим, як стримати розкішні форми, що рвалися з одежі, то в Лоліти новоспеченої, навпаки, ребра випиналися, як у драбини.
Щоб добре дослідити, які саме місця її тіла потребують руки майстра, матінка звеліла Рузі розібратися наголяса. На ту пору вже стрийна очуняла, діставши від стрийка ще два ляпаси по писку і горнятко води на голову. Вона вставила собі щелепу і теж взялася до ціла. Обоє з матінкою кружляли, мов джмелі, довкола Рузі та радилися, що з цим скарбом робити.
— Цицьки я зроблю з паклі, — сказала матінка. — Обшию їх марлею, аби купи трималися, коли їх клієнт буде мняцкати. А ти, Рузю, аби моцно стогнала, бо то воно, хоч і пакля, але як кобіту хтось лапає за цицьку, то мусить вона стогнати і очима вивертати. Такий порядок. Але що робити з ребрами? На них можна марша грати. Дивуюся тобі, сину, як ще ти об неї не потовкся.
— Може, тістом замастити, аби не так випирали? — спитав стрийко, пережовуючи шкуринку солонини.
Стрийна взяла зі столу ложку і постукала себе по лобі, дивлячись при цьому стрийкові просто в очі. Але стрийко, певно, не зрозумів її прозорого натяку, бо потягся за квашеним огірком, а не за ременем.
— Іншої ради нема, — сказала мама. — Треба буде її кілька днів поїти псячим салом. Так вона раз-два поправиться.
— Не хочу псячого са-ала-ла! — заскиглила Рузя.
— До псячого розтопленого сальця треба ще додати трохи меду, горшки і збитих яєць. — долала матінка. — То є муровий припис, коли хтось хоче притьмом поситнішати. І не таке то вже гидке, як ти собі гадаєш. Я пила, і нічо.
— А яйця чиї? — спитала стрийна. — Курячі?
— Ні. Котячі, — відказала матінка.
— Ве-е-е, — скривилася Рузя.
— Цить, — урвала її стрийна. — Як тра, то тра. Яйця маєм, чого жаліти?
— Ще би їй дупу трохи роздмухати, — сказала мама, — бо це якась грудочка, а не дупа. Як вона, бідачисько, сидить на ній? Ану, нагнися.
Рузя слухняно нагнулася, наставивши на нас твердий, як коліно, афедрон, від вигляду якого стрийко тяжко зітхнув і хутенько ликнув ще десять дека.
Того таки дня бідолашну Рузю прив'язали до ліжка і стали щогодини поїти коктейлем із псячого смальцю і збитих котячих яєць. А щоб товщ насичував тіло і якнайменше витрачався, Рузя вже з ліжка не вставала, аби жирів своїх не розгоцкати. Надвечір ціла родина збиралася коло її ліжка і уважно обстежувала наслідки матусиної дієти.
Писок Рузі аж виблискував від смальцю, але погляд її був сумний і пригнічений. Поволі тіло й справді бралося товщем, а надлишки його навіть виходили всіма порами, і тіло в притьмареній кімнаті аж світилося. Густо пахло псятиною і збитими котячими яйцями.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу