Рузя тим часом тулиться до мене, мов собача, і я чую, як щось у неї бурчить в животі, наче там хтось під гору тачку цегли пхає.
Звівся я на ноги з важким серцем. Рузя мені рийку свою тиць та й обслинила всього так, що мало носа не відгризла. Присмокталася тая кляча, мов п'явка, думав, що й душу з мене висмокче, бо вже почув, як в шлунку моєму буйні соки зануртували і піднялися до горла. Ледве відірвав її від себе і впав на лаву. Писок аж блищав мені від слини, а витертися ніяк не пасує, то я вхопив кусень короваю і дарма, що його спечено було з тирси, набив ним рота, щоб хоч так якось витравити смак Рузиних вуст.
Тим часом родичі чомусь вирішили, що я палаю страшним бажанням усамітнитися з молодою і, підхопивши нас попід руки, заштовхали в покій та зачинили на ключ.
Моя жіночка, уся червона від невтомної жаги, переповнена бажанням нарешті знищити залізобетонну лінію Мажіно своєї невинності, умить поскидала з себе усеньке манаття, усе, що приховувало від людського ока її кістляві форми, і стала переді мною гола-голісінька, як її дурнувата матуся породила.
Мій сумний погляд проїхався по гладенькій поверхні відсутніх грудей, провалився в запалий із синіми прожилками живіт, на котрому можна було б цвяхи випрямляти, і з жахом заплутався в чорній куделі, що стирчала з-під живота. Ця жахлива мітла приголомшила мене своєю непропорційністю до решти тіла, і я відразу запідозрив талановиту рученьку стрийни.
Зловтішно посміхаючись, я шарпнув за теє гніздо. Рузя скрикнула. А в руках у мене опинилася звичайнісінька перука, не без майстерності пристосована для виконання зовсім інших функцій. А на місці, де щойно чорніли непролазні хащі, руділа тепер несмілива хошимінівська борідка, яку Рузя цілком доречно вирішила цнотливо прикрити кістлявою ручкою.
Щоб якось розвіяти напружену атмосферу, Рузя хихикнула і, беркицьнувши в ліжко, жваво розкинула ніженьки, аби я хоч зараз не засумнівався в наявності того місця, на якому мене, дурного, вженили. Я дійсно побачив, що там усе в порядку і не чигає на мене замаскований міксер, адже від моїх родичів усього можна було сподіватися.
Та-ак, думаю собі, коли зараз її не навчу розуму, то коли ж учити? І, скинувши ременяку, підступаю до неї, а воно, звісно, дурне — шкіриться та потягується, мов кішка. Ухопив я подушку, мордяку її накрив та ну ж хрестити по чім попало. Вона, як зміюка, звивається та кидається, аж кості торохтять, а я не вгаваю — хресть-навхресть, аж ремінь до шкіри прилипає.
Одвів я душу, сів біля неї та й кажу:
— Оце писни кому — порішу на місці. Я такий. Втямила?
— Умгу, — крізь сльози.
— І щоб більше я тебе голою не бачив. Твої божественні форми діють на мене, як на кота скипидар.
6
Після того родичання може б ми й жили собі, як пироги в маслі, але наша матуся уже зовсім занепала на силах і, яко незрівнянна Лоліта, могла тепер задовольнити хіба такого хлопа, що п'ятнадцять літ в криміналі відсидів, та ще перед тим добряче його підпоївши.
Зібралася всенька наша родина за квадратним столом і почала розмірковувати, як же тут виплутатися з тяжкої ситуації.
От я й кажу:
— Коли наша матінка вже не теє, то я пропоную до цього діла залучити або стрийну, або мою любу жіночку.
Ех, що зі стрийком зробилося! Як не зірветься на свої кривулі та як не загамселить кулаками по столу:
— Не дозволю! Не дам! — і таке інше, присмачене перченими слівцями.
А його одоробали і собі за ножі та виделки схопилися, мовби сплутали мене з печеним гиндиком.
— Ага, — кажу я, — то це як ваша сестра, а моя матінка надуживала сил задля спільної кишені, то ви ні гу-гу, а як черга до ваших дійшла, то ви зараз гальма тиснете?!
— Я слаба для такої роботи, — сказала стрийна.
— Вона дуже слаба, — підтвердив стрийко. — Ми з нею тепер не частіше, як раз на два дні борюкаємось, та й то чух-чух, аби скорше.
— І то хіба, як від него по зубах дістану, — зітхнула стрийна. — Бо для мене і раз на два дні затяжко. Добре, жи я на ніч щелепу виймаю, бо був би мені весь писок погаратав.
— Ті хлопи — то всі якісь бузувіри, — похитала головою моя матінка. — Колись до мене один такий приходив, що все хотів мені кавалок дупи врізати. Казав, жи як баче її, то зара йому слина тече і хоче жерти. Як-єм тото зачула, то більше він мене без майталесів не видів.
— А як же він тоє?… — поцікавилася стрийна, але мама, кивнувши на дітей, зашептала їй на вухо.
Стрийна сказала:
— Ага, — і задумалась.
— Ну, добре, — встряв я. — На стрийну маєте право. Тримайте її винятково для своїх дрібновласницьких куркульських потреб. Бийте в писок і нюхайте, чи дихає. А я хлоп сучасний, в мене мораль не засмічена буржуйськими забобонами. Я свою кохану жіночку віддаю на спільне діло.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу