Харукі Муракамі - Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2

Замітку написали в такому ж убогому та брудному стилі, як і виконали малюнок. У першокласному готелі X. на Акасака виявлено труп молодої жінки, приблизно років двадцяти, задушеної панчохою. Голої, без ніяких документів, що засвідчили б її особу. У готелі вона зареєструвалася під вигаданим прізвищем і таке інше. Загалом те саме, що мені розповіли в поліції. Чогось нового для мене було мало. І тільки в кінці замітки повідомлялося: поліція веде розслідування цієї справи, пов’язавши її з діяльністю організації, що постачає дівчат за викликом для пожильців першокласних готелів. Я поклав купу журналів на полицю, вийшов у фойє, сів на стілець і замислився.

Чого вони вирішили дошукуватися правди серед повій? Невже знайшлись якісь надійні свідчення? Але ж не випадає дзвонити в поліцію й питати у Рибалки або Літератора: як там, до речі, після нашої зустрічі рухається та справа? Я вийшов із бібліотеки, нашвидку пообідав у найближчій забігайлівці й поплівся містом навмання. Сподівався, що, може, по дорозі якась гарна думка прийде в голову. Та дарма. Від весняного повітря — туманного, важкого — свербіла шкіра. Думки ніяк не складались. Я не знав, як і про що краще думати. Я добрів до парку біля храму Мейдзі, ліг на траву й утупив очі в небо. І почав думати про повій. «Отже, міжнародна пошта з доставкою додому…» — подумав я. Замовляєш у Токіо — спиш із жінкою в Гонолулу. Все за системою. Майстерно, вигадливо. І чисто. По-діловому. Досить перейти крайню межу в будь-яких сумнівних речах — і критерії добра та зла втрачають свою силу. Бо тоді виникають чиїсь особисті фантазії. І тільки-но така фантазія з’являється на світ, вона починає функціонувати як звичайний товар. Розвинений капіталізм із будь-яких щілин видобуває товар. Фантазія. Ось воно, ключове слово. Навіть проституція, работоргівля, класова дискримінація, нападки політичних опонентів, статеві збочення та ще чортзна-що, якщо їх гарненько загорнути й гарненько назвати, стануть чудовим товаром. І тоді, дивись, удасться замовляти собі дівчину за викликом, користуючись каталогом універмагу «Сейбу». You can rely on me.

Вдивляючись у затуманене весняне небо, я подумав, що хочу переспати із жінкою. І якби була змога — з Юмійосі, із Саппоро. Нічого неможливого тут нема. Я уявив собі, як просуваю ногу — зовсім, як той похмурий агент поліції — у щілину дверей її квартири, щоб вони не зачинилися, й кажу: «Ти мусиш зі мною переспати. Так треба зробити». Після того ми віддаємося коханню. Дбайливо, ніби розв’язуючи стрічку на подарункові, роздягаю її. Знімаю пальто, окуляри, светр — і вона перетворюється в Мей. «Ку-ку — проказує Мей. — Моє тіло чудове, правда?».

Я ще не встиг відповісти, як розвиднілося. Поряд зі мною була Кікі. Її спину гладив Ґотанда. Відчинилися двері — і з’явилася Юкі. Вона побачила, як я обіймаюся з Юкі. Я, а не Ґотанда. Лише пальці Ґотанди. Але займався любов’ю з Кікі таки я. «Неймовірно! — сказала Юкі. — Просто не віриться».

— Та ні, все не так, — виправдовувався я.

— Що сталося? — спитала Кікі.

Сон серед білого дня.

Дикий, безладний сон наяву. «Все не так, — сказав я собі. — Насправді я хочу переспати з Юмійосі». Та дарма. Все перемішалося. Всі зв’язки переплуталися. Передусім треба їх розплутати. Інакше в мене нічого не вийде.

Я вийшов із парку Мейдзі, заглянув на Харадзюку в один кафетерій і випив гарячої міцної кави. А тоді неквапом подався додому.

Під вечір подзвонив Ґотанда.

— Слухай, старий, зараз часу не маю, — сказав він. — Може, зустрінемося пізніше ввечері? Десь так о восьмій або дев’ятій, га?

— Чого ж ні? Тим більше що мені сьогодні нічого робити, — відповів я.

— Перекусимо, вип’ємо чого-небудь. Я по тебе приїду.

Я розпакував дорожню сумку, зібрав усі квитанції, що накопичилися під час подорожі, і розділив їх на дві групи — на сплачені за рахунок Хіраку Макімури та з власної кишені. Половину витрат на харчування та оренду автомобіля відніс на його рахунок. А також за все, що Юкі купувала сама, — за дошку для серфінгу, магнітолу, купальник і таке інше. Я чітко розписав ці витрати, вклав у конверт разом із грошима (залишками дорожніх чеків, оберненими в готівку) і заадресував, аби вислати якнайскоріше. Всі ці канцелярські формальності зробив швидко й ретельно. Не тому, що люблю цим займатися. На світі нема людей, яким би таке подобалося. Просто я не терплю безладу в грошових справах.

Скінчивши бухгалтерські підрахунки, я зварив шпинат, перемішав із дрібного сушеною рибкою, злегка побризкав оцтом — і з такою закускою взявся пити темний «Кірін» [46] Марка японського пива. . Уперше за тривалий час неквапливо перечитав оповідання Харуо Сато [47] Харуо Сато (1872–1964) — один із відомих японських письменників першої половини XX століття. . Був надзвичайно приємний весняний вечір. Синя заграва наче невидимим пензлем зафарбовувала небо дедалі більше, поки нарешті не залягла нічна темрява. Втомившись од читання, я поставив платівку із тріо Шуберта опус 100 у виконанні Стерна-Роуза-Істоміна. Вже давно, коли настає весна, я часто слухаю цю музику. І відчуваю, як вона гармоніює зі своєрідним смутком весняної ночі. Весняної ночі, що заливає всю душу м’якими синюватими сутінками… Я заплющив очі — і в цій синій темряві виринули тьмяні силуети скелетів. Життя розтануло в небутті, а кістки залишилися незмінними, як спогади.