Таня Малярчук - Згори вниз. Книга страхів

- Може, смерч?

- Та казали, що то міг бути смерч, але аби тільки одну хату взяло, а інші навіть не зачепило?

- То був тільки бабин смерч.

Я переночувала в тети Софії, а зранку пішла назад. Тут мене нічого не тримало. Не було ні хати, ні могилки на цвинтарі. Невідомо, де зараз перебуває баба і її тіло.

Бабі пощастило дістатися з землі просто на небо. Там вона собі далі живе у своїй хаті, в комірці з вікном, з якого тепер, можливо, видно набагато більше, ніж одну дорогу.

Йшла бабиним селом геть і думала, що ніколи більше сюди не приїду. Хоча тут колись мені було добре. Тут я була по-справжньому, по-дитячому щаслива.

Баба дозволяла робити мені все що завгодно. Боялась за мене, прала мені одяг, готувала зранку смажені яйця з сиром, сметаною і часником.

Баба казала мені:

- Лишайся тут. Ади, скоро виноград дійде. Є молоко і сметанка. Є се-то.

У баби був такий пес, що їв свинячий чир. Їв качани від вареної кукурудзи, целофан, в яким загортали ковбасу, карамельки, хліб з смальцем, хліб з цукром, хліб без нічого. Пес вмів стояти на задніх лапах, як людина.

Тоді для всього навколишнього я була справжнім катом.

Оси стали першими моїми жертвами.

Це не справжні оси, а мурахоподібні, і тому якось особливо шкодувати їх не доводилось.

Мурахоподібні оси жили в землі перед бабиною хатою. Виривали передніми лапками у ґрунті маленькі нірки, довгий час кружляли над нірками, а тоді пірнали в них, і звідти стирчала тільки голова.

Я набирала в горнятко криничної води, стерегла, коли якась нещаслива оса тільки залізала в нірку, і відразу по її слідах заливала нірку водою. Як правило, оса, мов ошпарена, вилітала зі свого житла і більше на моє подвір'я не поверталась. Але часто так бувало, що оса залишалась в нірці назавжди. Я уявляла, як вона захлинається водою, і ставало моторошно.

Моя баба в цей час займалась чимось подібним, але чатувала не біля нірки, а цілої нори, не на осу, а на крота, не і горнятком, а з відром води.

- Диви, як кертина риє, - казала баба і бігла за відром з водою.

Рило найчастіше біля курника або біля літньої кухні. За годину могло нарити кілька купок свіжої землі. Це було схоже на виверження мініатюрного вулкана.

Баба раптово розгортала купку рискалем і заливала нору водою. Вона лила і лила, але нора не затоплювалась. Кринична вода зникала десь в надрах планети, можливо, стікала в ґрунтові води, а можливо, осатаніла, підземними тунелями наздоганяла переляканого, захеканого і сліпого крота.

Дід боровся з кротами безводним способом. Він по-бойовому вигукував «Зараза!» і бив з усієї сили рискалем по центру наритої купки. Пересікав кротові голову навпіл. Ще дід любив сидіти під горіхом на лавці і кидати костуром курям по ногах. Кури панічно діда боялись. І навіть коли дід помер і змінилось кілька курячих поколінь, кури кидалися навсібіч, якщо хтось тільки торкався до якоїсь палиці.

Далі настала епоха мушиної інквізиції. Я з півлітровою банкою ходила навколо хати і ловила мух. Мухи дуже любили в спекотний полудень сідати на пофарбований шалюнок. Я полювала на самок, бо в них були товсті смугасті черевця, а в самців черева зовсім не було. Самці мене дратували, а до самок я мала особливий гінекологічний інтерес.

Піймані банкою мухи надавались до найрізноманітніших трюків. Можна було відривати їм крильця і використовувати як мурах; можна було обв'язувати їм навколо голови шовкову нитку і пускати, нехай політають.

Мухи були дурними і добрими. Вони дрібно какали на бабині вишиті наволочки і простирадла, і баба на це завжди нарікала, бо мушине какання не відпиралось.

Дід вбивав мух саморобною ляпавкою. Деколи цілий день ганявся за ними по комірчині.

Баба виганяла мух з літньої кухні гіллям ясена, бо вони топилися в слойках кислого молока.

Потім я будувала на подвір'ї цвинтарі для мурашок. Все на цвинтарях було справжнім: і мертвість мурах, і хрести, і навіть лавочки коло могилок. Цвинтар огороджувався парканчиком. Мурах вбивати вдавалося зовсім легко, бо вони дуже маленькі, вистачало тільки притиснути їх нігтем до землі. Часто мурашки оживали і вилізали зі своїх могил. А інші, чужі, живі мурахи прилізали до цвинтарів пом'янути родичів і знайомих.

Багато років по тому мурашина помста мене наздогнала. Великі чорні крилаті мурахи оселились в бабиній хаті під підлогою. Ввечері я вмикала в кімнаті світло, і вся хата кишіла ними. І підлога, і фіранки, і моє ліжко. Так мурахи вигнали мене з бабиної хати.