Таня Малярчук - Звірослов

Машка не стрепенеться. Не буде показувати, що так довго Його чекала. Що так на Нього сподівається. Машка не скаже:

- Я Машка, мені двадцять п’ять років, і в мене росте борода.

Ні. Вона залишиться стримано скромною. Розмовлятиме методично й аргументовано. Її голос не тремтітиме від жалю до самої себе, мовляв, подивіться, яка я нещасна, у мене росте борода. Ні. Машка зачарує його доречністю кожного слова, мудрістю, на яку здатні лише обділені красою люди. Він прийде знову. Він ходитиме і ходитиме. Він закохається в її бородату душу.

Цікаво, думає Машка, коли в «Дружку» немає покупців, яка в нього тварина? Що він тримає? Кота? Собаку? Хом’яків? Хом’яків точно ні. Напевно, таки собаку. Шотландського тер’єра. Машці подобаються шотландські тер’єри. Вона десь прочитала, що ці собаки вміють ловити чортів.

У «Дружку» немає покупців. Вечоріє. Машка сама. За двадцять хвилин вона закриє магазин і піде додому, до своїх двох божевільних некастрованих котів.

Раптом відчиняються двері і заходить Він у плоті і крові. Чоловік у чорному діловому костюмі, білій сорочці і лакованих туфлях. Машка в ту ж мить його впізнає.

- Ви ще працюєте? - питає чоловік.

- Так-так, працюємо ще двадцять хвилин, - відповідає Машка і ховає голову під прилавок, щоб відразу Його не відлякати, щоб підійшов ближче.

Чоловік уважно розглядає вітрину, а Машка спідлоба - його. Машка не сподівалась, що жених виявиться аж настільки привабливим. Красень. Можливо, Машка й не заслуговує на такого красеня, але це правда, що ніколи не знаєш, на що дійсно заслуговуєш. Чим людина може заслужити щастя? Воно просто приходить. Як дар. Як благодать.

Чоловік удає, ніби йому байдужа Машчина борода. Вихований. Але інакше й бути не може. Машка не даремно довгі роки чекала саме на нього. Він дивиться на Машку, а вона стоїть, як справжня принцеса зоології, поміж котячими туалетами з одного боку і щурячими клітками - з іншого.

- Мені потрібен корм для пуми, - каже чоловік.

Машка не розуміє.

- Перепрошую, для кого корм?

- Для пуми. У вас є?

- Корм є для котів, малих, дорослих, вагітних і кастрованих, для собак, для співочих пташок, для хом’яків, для акваріумних рибок, для хамелеонів, для кроликів… - Машка тараторить автоматично і чимось починає нагадувати собі Ілону.

- А для пум є?

- Для пум нема. А вам нащо?

- Дивне запитання. Щоб мати чим годувати пуму.

- У вас пума?

- Пума.

- Ніколи не чула, щоб у Києві хтось тримав пуму.

- Ну чого ж. У Києві їх багато.

- А, - Машка б’є себе по чолі, - ви, мабуть, говорите про зоопарк! Ви із зоопарку?

- Ні. До зоопарку я не маю ніякого відношення.

- Де ж ви тримаєте пуму?

- У себе вдома.

Машка спантеличена. Корму для пуми в «Дружку» точно немає. У цьому вона впевнена на всі сто.

- То у вас є корм, чи ні? - видно, що чоловік трохи нервується.

- Боюся, що нема.

- Шкода, - каже він і повертається до виходу.

Машка не може цього дозволити - щоб він отак взяв і пішов. Бо ж він зараз піде. І більше ніколи не повернеться.

- Зачекайте! - кричить Машка. - Корму немає в магазині. Але можна зателефонувати на склад і замовити. На складі корм мусить бути. Там у них є все, що завгодно, і навіть більше.

- То зателефонуйте, будь ласка.

- На жаль, сьогодні телефонувати пізно. Прийдіть через кілька днів. Я обов’язково завтра зранку замовлю зі складу ваш корм і ще через день його привезуть. Сподіваюся, ваша пума до того часу не здохне, - Машка люб’язно всміхається, хоч і знає, що усмішка зовсім не личить до її бороди.

- Добре, - каже чоловік, - я прийду за кілька днів. Тільки не забудьте.

- Не забуду.

Пума, думає Машка, пума. Він не такий, як усі.

Зі складом Машка зв’язується часто, кілька разів на тиждень. Як правило, вона має справу з Валєрою, прізвище якого для всіх залишається таємницею. З ним говорять по телефону, потім він власноручно привозить замовлені товари і зникає в нікуди - туди, звідки з’явився. Так само ніхто в «Дружку» не знає, де знаходиться сам склад. Нічого, окрім номера телефону і Валєри без прізвища.

- Валєра, - каже Машка по телефону, - я хочу зробити замовлення.

- Для тебе все, що завгодно, красуне! - відповідає з трубки Валєра, а Машка вкотре в умі нарікає його придурком, бо впевнена, що Валєра з неї сміється.

- Потрібен корм.

- Який? Я записую.

- Дуже специфічний.

- Людський? - і Валєра голосно регоче по той бік дроту. - Зароблю трохи грошей, спресую хліб з квашеним огірком і вареною ковбасою і буду продавати це як універсальний корм для людини. Побачиш, який буде успіх.