Таня Малярчук - Звірослов

Капітоліна всміхається сама собі. «Її хотілося вдихнути як свіже повітря».

- Доброго ранку, Альберт Романович, - урочисто виголошує Капітоліна, трохи заголосно як для такої буденної фрази.

- Капітоліна, - він елегантно киває головою у відповідь і, проходячи повз, тихенько докидає:

- Тобі пасує форма. Особливо чепчик.

Капітоліна шаріється. Капітоліна готова стати повітрям, яке він вдихне.

- Пасує, - погоджується вона, - але я би краще обійшлася без чепчика. Я люблю ходити з розпущеним волоссям.

Покійна Капітолінина бабця завжди казала, що найкраще волосся - розпущене. Чим довше, тим краще, щоб було розпущене. Нехай люди дивляться на нього, а особливо чоловіки. І що б чоловіки не казали, саме довге розпущене жіноче волосся приваблює їх найбільше. Можливо, вони навіть не підозрюють про це. Адже чоловіки рідко коли дають собі відлік у тому, що керує їхніми вчинками. Вони наївно думають: честь, гідність і гордість. Але ж ні. Жінка. Тобто її волосся.

Волосся має бути живе.

- Що це значить - живе? - трохи глузливо запитує Натаха.

Вони з Капітоліною стоять у ванній напроти дзеркала і досліджують волосяний покрив власних голів. Волосся у Натахи коротко стрижене, висвітлене, з елементами нерівномірно облізлої рудизни.

- Я сама добре не розумію, - каже Капітоліна, - бабця завжди пояснювала цей пункт розпливчасто, образно шолі. Живе волосся, повторювала вона, це волосся, яке ворушиться.

- Само?

Капітоліна знизує плечима.

- Так бабця казала. Волосся має ворушитися.

- Шото твоя бабця тут напутала, - Натаха підходить до дзеркала впритул, і її волосся їй здається швидше мертвим, аніж живим.

- Щоб волосся ворушилося, - жвавіше продовжує Капітоліна, - його треба раз у тиждень мастити яєчним жовтком або кислим молоком і промивати відваром з кропиви. Але найкраще робити примочки на волосся з ранкової сечі трирічної дитини.

Натаха з недовірою дивиться на Капітоліну, потім знову на своє волосся, потім знову на Капітоліну.

- Де я тобі візьму трирічну дитину?! - і, ніби отямившись, додає: - А у твоєї суперумної бабці яке було волосся, Капітоліна?

Капітоліна якраз цього запитання боялася найбільше.

- Бабця не мала волосся. Бабця була зовсім лиса.

- От ти, Коля, скажи мені чесно, тобі подобається моє волосся?

Коля сидить на табуретці біля службового виходу і їсть принесений з дому бутерброд. Капітоліні не видно, з чим бутерброд, можливо, тільки з маслом. Капітоліна теж голодна, але бутерброд з маслом ніколи не їла б.

- Коля, з чим твій бутерброд?

Коля мовчить.

- Коля, скажи мені чесно, я тобі не подобаюся вся, да? Ані моє волосся, ані я взагалі. Не подобаюся, да?

Коля мовчить.

- Але за що? Що я тобі зробила?

Капітоліна відвертається до акваріума з двома старими лящами і починає тихенько схлипувати.

- Мене всі люблять, - плаче вголос, - бо я гарна і весела. Мене немає чого не любити. А ти вперся, як баран… Я ж не прошу в тебе загробної любві, Коля… Просто поговори зі мною. Сидимо тут цілими днями і мовчимо одне до одного як супостати. Я так не можу! Я люблю багато говорити, люблю слухати когось і щоб мене слухали.

Коля дістає зі свого рюкзака другий бутерброд і простягає його Капітоліні.

- Це мені? - від здивування Капітоліна перестає ревіти. - А я з маслом не їм. Я люблю з гірчицею і «Докторською» ковбаскою.

Усе одно бере бутерброд і надкушує.

- А ти добрий, Коля, - каже Капітоліна, пережовуючи «Докторську» ковбаску. - Якщо так страшно не хочеш говорити, не говори. Я буду говорити за нас обох.

Капітоліна зіскакує з ліжка і біжить до вікна.

- Ти чула це, Натаха? Як щось бахкає об землю. Ти чула це?

Натаха незадоволено бурчить щось з-під ковдри.

- Натаха, тут попахує криміналом! - збуджено каже Капітоліна. - Нам треба викликати міліцію. Так по через день бахкає.

- Я нічого не чула, - сонно відповідає Натаха. - Заспокойся, Капітоліна. Лягай спати. Ти перечиталася любовних романів.

- І таких людей, як ти, - більшість, - ображається Капітоліна. - Таким людям усе байдуже. У них перед носом уб’ють людину, а вони скажуть, що нічого не чули. Не можна так жити.

- Ти куди? - Натаха висуває голову з-під ковдри.

- Я йду на вулицю. Подивлюся, що це бахкає.

- Зараз третя ночі, Капітоліна! Нікуди не йди! Ще мені цього не ставало! Нікуди не йди!

Капітоліна одягає на нічну сорочку з мініатюрними рюшами чорну синтепонову куртку.

- Ходи зі мною, Натаха. Якщо мене вб’ють - ти будеш винна.

- А хто буде винен, якщо приб’ють нас обох? - Натаха все-таки встає з ліжка і теж одягається. - Ти сумашедша, Капітоліна. І чим я думала, коли брала тебе до себе жити?