Павло Загребельний - День для прийдешнього

Який схований в найпотаємніших закутках серця біс водив її рукою? Та ні, в серці не було жодних ознак схованого біса, не було його ніде у відомих літературі місцях, хіба що в клітинах її тіла або ж в отій четвертій провідній системі організму, відкритій нещодавно корейським ученим Кім Бон Ханом. Ви не знаєте про четверту провідну систему, окрім трьох відомих — нервової, кровоносної і лімфатичної? Та от Кім Бон Хан, зацікавившись таємницею лікування голковколюванням, дійшов до висновку, що в живому організмі, крім трьох відомих науці провідних систем, існує ще й четверта, яка ще в стародавній медицині називалася системою Кенрак. Четверта провідна система складається з довгих трубчастих структур діаметром від двадцяти до п’ятдесяти мікронів. Ці структури заповнені безколірною прозорою речовиною, складу якої ще не вдалося вияснити. Основні лінії системи мають відгалуження, які в ряді випадків підходять до поверхні тіла, створюючи активні ділянки. Якщо впливати на ці ділянки (наприклад, колоти в тому місці шкіру голкою), в організмі виникають ті чи інші реакції. Так, колючи голкою між середнім і вказівним пальцем, можна позбутися безсоння. Хто не боїться, хай спробує.

Взагалі ж четверта провідна система може не існувати, а може й існувати. Не знаю, як медикам, а для письменників система ця — неоціненний дар. Бо тепер усе, що не знаємо, куди вмістити або ж звідки видобути, ми вміщуватимемо (або ж видобуватимемо) в четверту провідну систему. Це, — як той чарівний «сезам» з арабської казки, — універсальна форма для приховування нашої безпорадності там, де йдеться про складний світ людських почуттів.

Поки ми розбалакували про четверту систему, в залі полічили голоси, і виявилося... виявилося, що переважна більшість присутніх у залі жінок написала в своїх бюлетенях одне-єдине слово, те саме слово, що його написала й Тетяна Василівна: «Кукулик».

Не було сумніву: тут діяв якийсь масовий психоз. Чоловіки, дізнавшись про жіночу несправедливість, обурено загуділи. В залі сиділо принаймні десятків зо два молодих архітекторів, ще не одружених, кандидатів і навіть докторів архітектури, чорнявих, довгошиїх, повногубих, а тут вибирають сивоголового Кукулика.

Жіноцтво натомість радісно завищало, довідавшись про свою перемогу. Бо, по-перше, хай оті кандидати й докторанти відчують жіночу силу, а по-друге, Кукулик, незважаючи на свої сиві кучері, був таки справжнім мужчиною, ідеальним київським мужчиною шістдесятих років двадцятого століття, могутнім, вродливим, мудрим, чиновним, поважним, трохи насупленим, але водночас трохи й іронічним. Він довів все це відразу, підвівшись, приклавши руку до серця, вклонившись одною тільки круглою, красивою головою, сіючи навсібіч посмішки і водночас трошки пишаючись перед чоловіками і перед жінками, особливо ж перед жінками!

— Шоколад! — залящали жінки.

— Шоколад-лад-лад-ад!

Плитку шоколаду подали Тетяні Василівні. Вона взяла її й простягла Кукуликові, як орден, — лівою рукою. І Кукулик прийняв шоколад, як орден або почесну грамоту, — лівою рукою, а правою потягнувся до правиці Тетяни Василівни, щоб потиснути руку дающу, хай вона не скудається.

Тетяна Василівна не дивилася вниз, не бачила ні своєї руки, ні руки Кукулика, тільки відчула, як її худенькі, трохи шорсткі пальці раптом потонули в чомусь гарячому, м’якому, вологуватому, в чомусь невимовно приємному, мов давній спогад про щастя й молодість. Вона злякано смикнула свої пальці назад, але те вологе, м’яке, тепле налилося пружною силою й не пустило пальців назад. Тоді Тетяна Василівна підвела обличчя догори, зустрілася з очима Кукулика й болісно усміхнулася, мовби благала: «Відпусти». Очі в нього були якогось дивного, чавунного кольору, хитрі, розумні, глибокі очі, повні твердості й сили, розіскрені радісним чоловічим посміхом, вона давно не бачила таких чоловічих очей. Він сказав їй тихо: «Я цього ніколи не забуду, Тетяно Василівно». Така сентиментальність її тільки розсмішила, вона висмикнула руку й задерикувато гукнула:

— Тепер хай товариш Кукулик з’їсть шоколад!

— З’їсть! З’їсть! З’їсть! — залунало звідусіль.

— Гаразд, — не сідаючи, великодушно згодився Кукулик. — Коли така воля жіноцтва, то я...

Він налив собі на три чверті склянки коньяку, вклонився Тетяні Василівні, випив коньяк, розірвав обгортку й гризнув шоколад раз і вдруге. Став їсти стоячи, перед очима у всіх, і всі побачили, як апетитно їсть Кукулик, які в нього міцні зуби, які соковиті губи, побачили, як гарно він ковтає, злегка напружуючи м’язи на своїй могутній, мов антична колона, шиї.