І от другого липня, це якраз була п'ятниця, перспективне чортеня пробиралося дворами та закутками до помешкання Маркова. Чортеня передчувало тріумф свого чоловічого єства, торжество над таким незначущим у цьому світі образом самиці. З іншого боку абсолютно спокійно, не вкладаючи у цю зустріч нічого незвичного і надзвичайного, вулицею йшла Валя. їй були до лампочки всі образи самиць та самців, тріумфи та торжества, вона простувала, бездумно вглядаючись у вікна зустрічних будинків. їй докучала спека, вона йшла стомлена від роботи, від додаткових навантажень, пов'язаних з наближенням Дня демократії, і мріяла лише про одне: аби цей недорослий, але чуйний хлопчик зрозумів й, пожалів і зняв з неї, нехай самиці, нехай своїм чоловічим єством, майже хронічну напруженість…
Зустрітись вони мали, як завжди, біля чорного входу, одразу за ліхтарним стовпом, який освітлює п'ятачок біля магазину.
Прийшли вони одночасно, так що Вані навіть не довелось чекати, як це зазвичай бувало.
— Здрастуй… — пошепки промовив Ваня.
— Привіт, хороший, — сказала Валя і поцілувала Ваню у скроню.
— Я горю! — зізнався Ваня.
— Дивись, не згори раніше потрібного, — сказала Валя і Ваня навіть подумав образитися, але не встиг, адже вона гарячим подихом продовжила говорити у його рожеве вухо:
— Я так тебе хочу! Господи, як я тебе хочу…
- І я, — відмовив Ваня, і, хоч це відповідало дійсності, прозвучало фальшиво.
Вони перелізли через сітчасту загорожу, потрапивши у прямокутну клітку, в яку Марков складав порожні ящики з-під соків, вод та іншої неалкогольної випивки. Двері до магазину були відчинені. Взагалі Марков ніколи їх не зачиняв, та в тому й не було потреби, адже він майже ніколи не вилазив зі свого темного, здавалося, вкритого цвіллю та накипом будинку.
— О господи! — злякалася Валя. — Дивись, що це? Боже, який жах!
— Це — свиняча голова. Справді, неприємно.
— Чого вона тут?
— Звідки я знаю? — знизив плечима Ваня. — У Маркова свого запитай. Це ж його територія.
— Марков не мій, — образилась Валя.
— А чий?
— Не починай знову. Ти знаєш, що це було давно і неправда.
— Ага, неправда… — образився вже Ваня.
— Не починай! — штовхнула вона Ваню, коли вони вже заходили до підсобного приміщення.
— Обережніше, — попросив Ваня. У темряві його лиса голова світилася фосфоричним сяйвом.
— Вибач, просто не починай ревнувати гарма-дарма. Не забувай, що у нас немає один перед одним ніяких зобов'язань.
— Не забуваю, — відповів він.
Вони рухались темним коридором у бік свого омріяного пункту призначення, де добро завжди перемагає!
— Ой, там світло горить, — зойкнув Ваня.
— Що?
— У підсобці. Може, Марков забув вимкнути… — припустив він.
— Можливо, — сказала Валя, крадучись позаду.
— О-о-о-а-а-а… — простогнав Ваня не своїм голосом, — здається, я обмочив штани.
— Що? — не зрозуміла Валя і наткнулася на спину Вані, однак розслаблене тіло його не витримало, і вони стрімголов покотилися у кімнату, де зазвичай спав Валера Марков…
Піднявши очі, Валя побачила ноги…
— Висить, — тихо промовила вона і подивилася донизу. На дерев'яній, застеленій драним і мокрим коцом підлозі лежав непритомний і обпісяний Ваня…
— Висить, — ще раз сказала Валя, розворушила Ваню, насилу піднялася сама і зрозуміла, що за секунду, якщо вона не встане, то впаде, а якщо впаде, то впаде надовго.
У ледь освітленій кімнаті, серед бруду, порожніх пляшок та уламків посуду, злостивим маячком висів усміхнений та синій Валера Марков.
Розворушити Ваню виявилося складно, розворушити себе — ще складніше, проте, зібравши всю свою мужність у кулак, Валя таки підняла і себе, і Ваню.
— Це ж не ми зробили, — задихаючись, промовив Ваня. — Господи, це ж не ми, правильно? — не ми! Не ми ж? — наче засумнівавшись, додав чоловік, що неодмінно мав торжествувати над безхребетною і нічого не вартою самицею, для якої у цей момент він, самець, здався маленьким і переляканим. Його розхристаний вигляд ніяк не вписувався у картинку нехай не відчайдушного, але принаймні характерного хлопця, яким він здавався собі та Валі. — Не ми? — знову повторив Ваня.
— Не ми! — ствердно промовила Валя, долаючи в собі залишки спустошуючого страху…
— Не, не ми, — захитав головою Ваня.
Марков промовчав…
Спочатку Ваня не збагнув, але вже потім, коли Валя викликала представників Міністерства внутрішніх справ, до нього дійшло, що йому треба буде пояснити свою появу в цьому закладі, причому пояснити появу разом з Валею. Чому з нею, чи це лише збіг? А справою цією неодмінно займеться дядя Льоня, проникливий і пильний, вмить розкусить, тоді Маргариту йому вже точно не бачити, — і як він міг так перед Валею облажатися: обпісятися. При жінці!
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу