Артем Чех - Пластик

«А груди…» — подумав Ваня.

— Е-е-е… може, чаю? — запитала Валя, не знаючи як поводити себе в такій ситуації.

— Ага, — миттєво погодився Ваня.

— Ну, проходь на кухню.

Про що розмовляти з Валею, Ваня не знав. Вона була як мінімум удвічі старшою за нього. А ще у неї тіло. М'яке і соковите, від якого Вані голову зривало з петель.

— Чого дивишся? — запитала Валя.

— Так. — Гормони робили свою роботу.

— Як там твої справи з Маргаритою? Чи це не моє діло?

— Та чого? Нормально справи.

— Скільки ви вже?

— Півтора року. Тримаємося, — і він якось дурнувато всміхнувся.

— Хочеш мене поцілувати?

Ваня мовчав.

— Як хочеш, — з іронічною усмішкою сказала Валя.

Розмова не клеїлася. Щось обох сковувало, щось їх тримало. Ваня хотів піти, але не хотів. Валя хотіла, щоб Ваня пішов, але також цього не хотіла.

— Я піду, — сказав Ваня.

- Іди.

— Ні, я ще чаю, — зашарівся він.

— Добре, — індиферентно промовила Валя, але внутрішньо зраділа.

— А я ж удвічі старша за тебе. Ти ще хлопчик? — вона вже давно не боялася розмовляти на такі теми.

— Можна, я не відповім?

— Хлопчик, — констатувала Валя.

— Хочу! — раптом зойкнув Ваня.

— Що хочеш?

— Поцілувати.

— Ну поцілуй, — усміхнулася Валя й жадібно зиркнула на Ваню.

Ваня, намагаючись контролювати свої рухи, аби вони здавалися природнішими, наблизився до Валі і, ненароком перекинувши чашку й наробивши жахливого какофонічного грюкоту, поцілував й, але, злякавшись, влучив кудись не туди — кудись між носом та губами.

Валя розсміялася. Міцно обгорнула Ваню і, не вагаючись ні секунди, засмоктала у себе пів його обличчя. Бідолашному хлопчику на мить здалося, що у Валі з рота неприємно пахне, але здалося лише на мить, і він повністю віддався безвідповідальній і некерованій жінці…

Так сталося, що їхні відносини зайшли трохи далі, ніж планувала собі Валя. Ваня ж нічого не планував, а тому сама нагода зустрічатися з дорослою жінкою двічі на тиждень заради плотських утіх викликала у нього захоплення й заздрість до самого себе.

«У такі юні роки, — розмірковував Ваня, — з жінкою. З такою жінкою».

А от Маргарита була неготова до дорослого життя і врешті сама сказала, що невідомо скільки буде неготова. А Ваня був готовий. Більше того, він весь час думав про це, його тонкі душевні настрої принаджували до плотської любові, до пристрасті — до чого ще можна принаджувати? До космічних польотів — у сні та наяву. Усе в ньому стрімко дорослішало, хлопчик набував досвіду, жінка вгамовувала свою спрагу, життя тягнулося довго, немов карамель. Ваня відчував себе щасливим.

Іноді доводилось шукати конспіративні локації для їхніх зустрічей. Адже Валя мешкала з матір'ю, хворою сварливою сучкою, і зустрічатися у неї на квартирі було не завжди зручно. Отож, переговоривши зі своїм колишнім коханцем алкоголіком Валерою Марковим, Валя почала приходити з Ванею до магазину, де в підсобці стояло зручне ліжко, був душ, якесь тепло і клопи не так сильно докучали.

Валєра все це сприймав з розумінням.

— Я не проти, — казав він. — Я поважаю Валю, і Ваня хороший хлопчина, у них любов, ну… можливо не любов, але якщо двом людям добре разом, то яка, в дідька, різниця.

«І справді, - думав Ваня, — яка різниця. Нам добре, нам дуже добре. А любов… и я залишу для Маргарити. Головне все тримати за зачиненими дверима. Щоб не знала Рита, не знав дядя Льоня, щоб ніхто не знав, правда, Валюша?»

— Да, — відповідала Валюша і розповзалася.

«І все-таки у неї з рота чимось пахне», — неодноразово ловив себе на думці Ваня.

Так і було.

Зустрічалися Ваня з Валею по вівторках і п'ятницях. Так сталося, що вони, коханці, засліплені плотською пристрастю, мали змогу зустрічатися лише в ці дні. Та і Валєрі Маркову було зручно. Взагалі-то йому в будь-який час було зручно, але він хотів здаватися зайнятим, можливо, навіть успішним мужчиною, тому казав, що в неділю у нього більярд, понеділок відведений для фотографій, у середу його відвідує люба матуся, у четвер — вечірня школа, а субота, це субота, святий для нього день. Отже, щовівторка та щоп'ятниці, близько дев'ятої години вечора і десь до пів на одинадцяту, Марков запасався пляшкою вермуту, сухарями і йшов до міського саду милуватися зірками. Якщо небо було затягнуте хмарами, він вилазив на дах свого будинку, звідки відкривалася чудова панорама старого кварталу, де можна побачити і ратушу, єдину будівлю, освітлену софітами, і стару церкву з обламаним хрестом, і навіть старовинний особняк Першого університету. А далі — залізничний насип і чорний кант лісів… У ці миті Маркову добре мріялося, а ще краще — згадувалося. І дитинство на околиці міста, де вони мешкали з матір'ю в колишніх бараках, у кварталі столярних та художніх майстерень, де вузенькими піщаними провулками сновигали п'яні нечесані проститутки та похмурі пузаті мужики, і шкільні роки, коли в його класі половина учнів були євреями і тільки його одного зневажали за належність до них, і технікум, де він навчався на оптика, але захопився фотографією і його відчислили за прогули, і навіть відносно недавнє минуле, коли у нього була закохана Валя, з якою в ці хвилини любиться молоде і перспективне чортеня…