Артем Чех - Сині двері зліва

Здесь есть возможность читать онлайн «Артем Чех - Сині двері зліва» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2009, ISBN: 2009, Издательство: Фолио, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сині двері зліва: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сині двері зліва»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Цього разу Артем Чех описує долю молодого лікаря з периферії, якого переслідують всі ті невдачі, до яких схильні молоді люди. Спочатку він закохується в дівчину на ім'я Валя і не те, щоб зовсім вдало. Потім мучиться своєю нереалізованістю і тим, що його далеко не все влаштовує в теперішньому житті. І він переїжджає з провінції до столиці. Але як виявляється, тут теж не так-то й просто знайти своє місце під сонцем. Для того щоб довідатися, наскільки успішно проходить інтеграція молодого провінціала в доросле столичне життя — читайте роман «Сині двері зліва» переможця конкурсу «Молодіжний міський роман» 2007 року.

Сині двері зліва — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сині двері зліва», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Альо! Сусід! — викрикнула Рима. — Я тут.

— Я бачу, доброго дня, — ввічливо, майже куртуазно поздоровкався наш головний герой, так колись здоровкався мультиплікаційний слоник з маленькими чоловічками, що мешкали у кульбабі.

— Чуєш, сусід, — у руках Рима тримала швабру, — давай я тобі допоможу.

— Гм-м, дуже вдячний, але я сам упораюся. Тим більше у квартирі напрочуд чисто, і мити підлогу не обов'язково.

— А я і не збиралася тобі підлогу мити. Просто подумала, що можу допомогти, і все тут.

— А швабра? — поцікавився наш головний герой і мав на те свої причини: якщо є швабра, а мити підлогу ніхто не збирався, то виникає питання: а швабра?

— До дзвоника не дістаю. Ну так шо?

— А шо? — розгублено глянув наш головний герой на карлицю.

— Шо-шо! Допомагати тобі?

— А чим же ви мені можете допомогти?

— Ну там, — замріяно протягнула Рима, — порозкладати речі, може, їсти приготувати, як захочеш.

— А ви хочете?

— Чесно — ні. Мене мамка прислали. Тільки ти їй не кажи, добре?

— Добре.

— А то вони мене поб'ють.

— Господи, та що ж це таке у вас у всіх. І тебе вона б'є?

— Вони всіх б'ють. То як, допомога потрібна чи ні?

— Ні, дякую. Я сам.

— Ну як знаєш… Ех, — Рима раптово скисла. — Навіть у коридор не запросив.

— Ну, заходьте, заходьте… Може, чаю?

— Здався мені твій чай… — її очі змокріли. Рима опустила швабру, що була вдвічі довшою за неї саму, і стала схожою на справдешнього ідальго, що от-от вступить у нерівний поєдинок з вітряками. — Ех, доведеться все розказати мамі. Виганяєш, значить.

Сльози котилися з очей карлиці бурним річищем, наш головний герой збігав на кухню, відшукав ганчірку і, взявши у Рими швабру, заходився витирати гіркі, немов чорноморська сірка, сльози.

— Мамка тебе по голівці не погладять! — її атавістичне тіло забилося у блазнівських конвульсіях, що неабияк злякало нашого головного героя.

— Ну що? Що я зробив не так? — болісно зітхнув наш головний герой.

— Все ти зробив не так. Образив бідолашну дівчинку.

— Та не ображав я вас. Що за ідіотизм, що за виставу ви зараз переді мною розігруєте? Повірте, це ні до чого ладного не призведе.

— Ще як призведе, — пхинькала Рима писклявим голосом. — Мамка вам всиплють! Хо, всиплють! Мало не здасться!

— Ану йдіть звідси, повертайтеся до своєї квартири, — наш головний герой щосили намагався тримати себе в руках. — Давайте-давайте, мені ваші істерики не потрібні. Все, повертайся до квартири, — він намагався розвернути Риму на дев'яносто градусів, тим самим направляючи її дитяче тіло у напрямку сміттєпроводу.

— Е ні, - погрозливо заверещала Рима, — спочатку до мамки. До мамки! Нехай знають, який у мене сусід, яку зміюку вони пригріли. Підколодну! Спочатку до мамки, а вже потім до квартири.

Забравши у нашого головного героя швабру, Рима натиснула виклик ліфта і наостанок прокричала:

— Сусід! — так, немовби це мало бути як мінімум образливим.

Наш головний герой зачинив двері і розпластався посеред коридору. Від утоми, ясна річ.

По всій квартирі були розкидані напіврозібрані речі, десь під табуретом валявся станок для гоління, який так і не віднайшов свого притулку. Рюкзак, наче покинута й забута лялька, тихенько поскрипував у кутку. На місто вляглися ранні грудневі сутінки, за вікном сигналили автомобілі, що застрягли у безкінечному заторі, кричав двірник, гамірливі голоси школярів відбивалися у стелі, з крана крапала вода, а наш головний герой, пересилюючи раптовий головний біль, що був викликаний низкою істерик та баталій, повільно, але методично розкладав речі. Спіднє — у середню шухляду, шкарпетки та кальсони — у верхню. Станок для гоління. Десь мав бути станок для гоління.

Пролунав телефонний дзвінок.

Нестримна лють

- І хто ж це мені телефонує? — запитав наш головний герой у того, хто йому телефонував.

— Це я! Привіт!

Це був він.

— Хто? Я не розумію!

— Тю, кажу ж, що це я! Ніколай! — це був Ніколай, і він кричав.

— Ніколай, щось трапилось?

— Ні!

— Ви телефонуєте з Бірми?

— Звідки?

— З Бірми.

— Це що? Назва ресторану?

— Ні, це назва країни. То ви телефонуєте з Бірми?

— Ні! Я з дому! А з чого ти взяв, що я у цій, як її…

— Бірмі.

— Точно!

— Тому що ви кричите. Ви весь час кричите, наче ви телефонуєте з іншої країни. Це така фішка?

— А?

— Питаю, так треба, у сенсі, кричати?

— Вибач! Слухай, що я хотів: у тебе все гаразд?

— А що може бути не гаразд? — Терпіння нашого головного героя перебувало на стадії, коли воно, терпіння, може вибухнути, немов балон з гелієм, який кинули до вогнища.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сині двері зліва»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сині двері зліва» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сині двері зліва»

Обсуждение, отзывы о книге «Сині двері зліва» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x