Форостина Оксана - Duty free

«Оце Степанича гребе», — ледь чутно прошепотів Вадік. А Назар Степанович продовжував, уже зовсім лежачи, дивлячись у стелю та злегка жестикулюючи пухкою ручкою з вимазаними та спітнілими манжетами:

— Ти ніби знаєш, що десь є світ, в якому ти живеш так, як хочеш, сплетіння мільйонів комбінацій, збігів, досконалий механізм обставин, усе це рухається, витворює це твоє справжнє життя. У ньому час мерехтить і зблискує, мов величезне нічне місто, у цьому житті доста свіжого вечірнього вітру і запахів потяга, і кондиціонованого повітря в літаку, і старих музичних інструментів, і жінок, які проходять повз тебе, аби ніколи не перетнутися з тобою знову, просто прямують собі у своє власне справжнє життя. Вулицями бігають діти, у складочках їхніх маленьких долонь — сліди сьогоднішніх пригод, вони пахнуть вітром і листям. Зелень дерев і трава підсвічені ліхтарями, пахне кебаб, кожної миті поруч відбувається щось чудове, і тобі хотілося би бути всюди одночасно, але найважливіша штука у цьому справжньому житті, що ти й є всюди одночасно…

— Назаре… — озвався Елайджа після паузи.

— Га.

— А ти знаєш, чого хочеш?

— Знаю. Поле для гольфу. Бабло знайди, Елайжа.

Ніхто не застрахований від швидкого перетворення великого кохання на глибокий і всеохопний пиздець. Навіть феї.

Спочатку вона не звертала на нього уваги. Ну бігає собі студентик-волонтер, ну розклеює афіші їхніх мистецьких, мистецьких і трішки політичних, а останнім часом дедалі більше політичних акцій. Коли вона бігала й афіші розклеювала, він, певно, вчився у початковій школі. Дітьо дітьом, коротше.

Одного разу він її, щоправда, заінтриґував. Фея написала вступний текст до Блюмового каталогу, вийшло душевно, їй навіть самій сподобалося. Забираючи пачку афіш, Сашко затримався у дверях, невпевнено потупцював на порозі й сказав до неї:

— Дуже гарний Ваш текст. Я ніколи в житті не читав нічого кращого.

Й попензлював собі.

«Ангел,» — подумала Фея.

За кілька місяців Феїна фундація підв’язалася допомагати популярному FM-радіо відбиватися від доволі серйозного наїзду: приводом був жарт про художню цінність нового альбому місцевої попсової співачки. Більшість пісень виявилися, скажімо так, ідентичними творам американських та британських виконавців, які щасливо перебували поза сферою зацікавлень цільової аудиторії звєзди, що її ведучі в’їдливо назвали «зіркою ринку Південний» — увішаного депресивним дешевим шматтям пекла (саме так, певно, виглядає пекло для модельєрів-грішників та керівників китайських фабрик), бо поза цим ареалом її практично не було чути. Але навіть цим сумнівним успіхом нещасна дівчина була зобов’язана заступнику голови облдержадміністрації, який її, власне, й переконав подати на радіо в суд. Сума позову переходила межі уяви пересічного мешканця області та означала закриття радіостанції, якби та програла суд. А в тому, що суд вона програє, сумнівів практично не було: ніхто би не став зажиратися з упливовою ефемкою через якусь пєвіцу ртом , не маючи готової багатоходівки.

Несподівано для своїх працівників та заразом цілого міста власник станції виявився хлопцем з яйцями і мобілізував аудиторію для практично щоденних протестів, а за тиждень поставив у центрі міста сцену та кілька наметів — на радість тутешньому «гайд-парку» й цілій журналістсько-мистецькій тусовці, яка саме починала закисати та ностальґувати за часами великих звершень і карнавальних ходів.

І тут Сашко почав усіх дивувати. Він привів дві сотні студентів на акцію, і кілька десятків із них весь час крутилися біля наметів, допомагаючи й фактично ставши їхньою охороною. Фея зі здивуванням спостерігала, що до малого дослухаються якісь дуже серйозні й організовані молоді люди — видно, якась студентська організація, про існування якої вона навіть не здогадувалася, але Сашко явно не був у їхніх лавах, бо тримався доволі незалежно. Юні дівчатка, які майже цілодобово товклися під сценою, перешіптувалися, коли він з’являвся поблизу. Очевидно, у колі керівників акції до нього почали приглядатися серйозніше. Якось після акції він навіть сидів з ними усіма у «Ляльці» на пиві — Фея, хлопці з її фундації, кілька журналістів, директор «Ляльки» Борода — і Фея розповідала, який Сашко молодець. На той момент уже було зрозуміло, що радіо врятовано, їх трохи попустило, й вони почали жартувати, що на цій хвилі знайшли майбутнього гетьмана України.