Карл Чапек - Війна з саламандрами

Повідомлення про соматичні властивості саламандр (нім.).

Характерні відомості щодо цього дає анкета газети “Дейлі стар” на тему: “Чи мають саламандри душу?” Ми процитуємо (звісно, не гарантуючи автентичності) кілька відповідей відомих осіб на цю анкету:

Dear sir! ( Шановний пане (англ.).)

Ми з моїм добрим приятелем, велебним Г Б. Бертрамом, досить довго спостерігали саламандр на будівництві молу в Адені й двічі чи тричі розмовляли з ними, але не помітили в них жодного сліду таких почуттів, як Честь, Віра, Патріотизм чи Спортивний Дух. А що ж іще, питаю вас, може по праву називатися душею?

Truly yours ( Відданий вам (англ).)

полковник Дж. В. Бріттон

Я ніколи не бачив жодної саламандри; але я переконаний, що створіння, які не мають своєї музики, не мають і душі.

Тосканіні

Полишмо осторонь питання про душу; але, оскільки я мав змогу спостерігати саламандр, я сказав би, що вони не мають індивідуальності: всі вони схожі одна на одну, однаково працьовиті, однаково здібні — і однаково безбарвні. Одне слово, в них утілено ідеал сучасної цивілізації — Пересічність.

Андре д’Артуа

Душі вони, безперечно, не мають. У цьому вони подібні до людини.

Ваш Б. Шоу

Не знаю, що й відповісти вам. Я, наприклад, знаю, що мій пекінський песик Бібі має невеличку, але чарівну душу; так само моя перська кицька Сіді-Ханум має душу, та ще й яку горду і жорстоку! Але саламандри? Звичайно, вони дуже здібні й розумні, бідолашечки, вміють говорити, рахувати, дають величезну користь. Якби ж вони не були такі бридкі!

Ваша Мадлен Рош1

(1 Мадлен Рош(1885–1930) — відома французька драматична актриса ).

— Хай саламандри; аби не марксисти.

Курт Губер

Душі вони не мають. Якби мали, ми змушені були б визнати за ними право на економічну рівність із людиною, а це абсурд.

Генрі Бонд2

( 2Генрі (Кульсон) Бонд— президент англійської асоціації сталепромисловців ).

У них немає ніякого sex appeal! А отже, нема й душі.

Мей Уест

Саламандри мають душу, як має її кожна тварина й кожна рослина, як має її все живе. Велика-бо таємниця всякого життя.

Сандрабхарата Наг

У них цікава техніка плавання й непоганий стиль; ми могли б чимало від них навчитись, особливо в плаванні на довгі дистанції.

Тоні Вайсмюллер3

3Вайсмюллер Джонні— популярний американський плавець, з 1932 р. знімався в ролі Тарзана в серії голлівудських фільмів про Тарзана ).

Подробиці див. у книжці “Mme Louize Zimmermann, sa vie, ses idées, son oeuvre” (“Пані Луїза Ціммерман, її життя, її ідеї, її праця” (фр.), видавництво “Алькан”). Ми процитуємо з цього твору шанобливу згадку саламандри, яка належала до перших її учнів:

“Вона читала нам байки Лафонтена, сидячи біля нашого простого, але чистого й затишного басейну; хоч їй і дошкуляла вогкість, але вона не зважала на це, всім серцем віддана своєму педагогічному покликанню. Вона називала нас mes petits Chinois ( Мої китайчата (фр.).), бо ми, як китайці, не вміли вимовляти звука “р”. Але зрештою так звикла до того, що сама стала називати себе “пані Ціммельман”. Ми, пуголовки, просто обожнювали її. Найменші, котрі ще не мали розвинених „легень і не могли виходити з води, плакали, що не можуть супроводити її в прогулянках по шкільному садку. Вона була така лагідна й ласкава, що, наскільки мені відомо, розгнівалася тільки один раз: коли наша молода викладачка історії в гарячий літній день наділа купальний костюм, спустилася до нашого басейну і, сидячи по шию в воді, почала розповідати нам про визвольну війну в Нідерландах. Побачивши це, наша рідна пані Ціммельман дуже розсердилась. “Зараз ідіть обмийтеся, мадемуазель, ідіть, чуєте?” — закричала вона зі слізьми на очах. Для нас то була делікатна, але досить виразна наука, що ми все ж таки не люди; згодом ми були вдячні нашій духовній матері, що вона втлумачила нам це таким рішучим і тактовним способом.

Коли ми добре вчилися, вона, як нагороду, читала нам вірші новітніх поетів, як-от Франсуа Коппе ( Франсуа Коппе(1842–1908) — французький поет, драматург і прозаїк, автор популярних свого часу віршів і пісень .). “Вірші, правда, аж занадто новітні, — казала вона, — але, зрештою, і це сьогодні вже належить до доброї освіти”. Під кінець навчального року влаштували публічний випуск, на який запросили пана префекта з Ніцци та інших представників влади й визначних осіб. Шкільний сторож пообтирав насухо найздібніших і найкращих учнів, які вже мали легені; їх одягли в білі шати, і вони за тонкою завісою (щоб не налякати дам) декламували байки Лафонтена, розв’язували математичні задачі, розповідали генеалогію династії Капетінгів з усіма датами. Потім пан префект у довгій, гарній промові висловив подяку нашій дорогій директрисі, і радісний день закінчився.